1812 рік у зображенні Л. Н. Толстого (по романі “Війна й мир”)

Роман “Війна й мир” був задуманий Л. Н. Толстим як історія про декабриста, повертающемся після амністії в 1856 році. Але чим більше письменник працював з архівними материалами, тим більше він розумів, що, не розповівши про саме повстання й про війну 1812 року, не можна написати цей роман. Так задум поступово трансформувався, і Толстой створив грандіозну епопею. Це оповідання про подвиг народу, про перемогу його у війні 1812 року.

Пізніше Толстой писав, що головна думка романа – “думка народна”. Вона полягає не тільки й не стільки в зображенні

самого народу, його побуту, життя, а в тім, що кожний позитивний герой роману зрештою зв’язує свою долю з долею націй.

Л. Н. Толстой був учасником Севастопольської оборони. У ці трагічні місячици ганебної поразки російської армії він багато чого зрозумів, усвідомив, як страшна війна, які страждання вона несе людям, як поводиться людина на війні Він переконався в тім, що щирий патріотизм і героїзм проявляются не в гарних фразах або яскравих подвигах, а в чесному виконанні боргу, військового й людського, незважаючи ні на що. Цей досвід позначився в романі “Війна й мир”.

У ньому намальовані дві війни,

які багато в чому протипоставлені один одному. Війна на чужій території за далекі интереси йшла в 1805-1807 роках. И щирий героїзм солдати й офіцери проявляли лише тоді, коли розуміли моральну мету бою.

От чому вони стояли героически під Шенграбеном і ганебно бігли під Аустерлицем, згадує князь Андрій напередодні Бородінського бою Війна 1812 року в зображенні Толстого носить зовсім інший характер. Над Росією нависла смертельна небезпека, і в дію вступили ті сили, які автор і Кутузов називають “народним чувством”, “схованою теплотою патріотизму”. Кутузов, об’їжджаючи позиції напередодні Бородинского бою, побачив ополченців, що надягли білі сорочки: вони готувалися погинути за Батьківщину. “Чудесний, бесподобний народ”, – із хвилюванням і слізьми произнес Кутузов.

У вуста народного полководця вклав Толстой слова, які виражають і його думки. Товстої підкреслює, що в 1812 році Росію врятували не окремі особистості, а зусилля всього народу в цілому. На його думку; у Бородінському бої росіяни одержали моральну перемогу Толстой пише, що не тільки Наполеон, але всі солдати й офицери французької армії випробовували одинаковое почуття жаху перед тим ворогом, що, втративши половину війська, стояв наприкінці бою так само, як і на початку його.

Французи були морально зломлені: оказивается, росіян можна вбити, але не победить. Ад’ютант доповідає Наполеонові зі схованим страхом про те, що французька артилерія б’є в упор, а росіяни продолжают стояти.

Із чого ж складалася ця непоколебитравня сила росіян? Зі спільних дій армії й усього народу, з мудрості Кутузова, чия тактика “терпіння й час”, чия опора насамперед на силу духу у військах. Ця сила складалася з героїзму солдатів і кращих офіцерів російської армії.

Варто згадати, як поводяться солдати полку князя Андрія, поставлені в резерв на пристріляній підлозі Їхнє положення трагично: під неминущим жахом смерті вони коштують більше восьми годин без їжі, без справи, втрачаючи людей.

Але князеві Андрію “робити й наказивать було нема чого. Усе робилося саме собою. Убитих відтягали за фронт, поранених относили, ряди замикалися.

Якщо відбігали солдати, то вони негайно ж поспішно возвращалисій”. От приклад того, як виконання ділга переростає в подвиг.

Ця сила складалася з патріотизму не на словах, а на ділі кращих людей із дворянства, таких як князь Андрій. Він відмовився служити в штабі, а взяв полк і під час сражения одержав смертельну рану. І Пьер Безухов, сугубо цивільна людина, їде в Можайск, а потім і на поле бою. Він зрозумів зміст фрази, що почув від старого солдата: “Всім народом налягти хочуть…

Один кінець зробити.

Одне слово – Москва”. Очами Пьера намальована картина сражения, показаний героїзм артилеристів на батареї Раєвського. Ця непереможна сила грунтувалася на героїзмі й патріотизмі москвичів, покидавших рідне місто, як ні шкода їм було залишати на погибель своє майно.

Згадаємо, як Ростови залишали Москву, намагаючись відвезти на підведеннях саме коштовне з будинку: килими, порцеляну, одяг.

А потім Наташа й старий граф вирішують віддати підводи пораненим, і все добро вивантажують і залишають на розгарбування ворогові У той же час незначний Берг просить одну подводу, щоб вивезти з Москви прекрасна шафа, що він купив задешево… Навіть під час патріотичного підйому ніколи не обходиться без бергов. Взагалі, тема партизанської війни занітомить особливе місце в романі.

Товстої підчеркивает, що війна 1812 року действительно була народної, тому що сам нарід піднявся на боротьбу із загарбниками. Боролися вже загони старостихи Василиси Кожиній, Дениса Давидова Толстой у романі докладно описує действовавшие загони.

Це загін Денисова, де самий потрібна людина – Тихін Щербатий, народний месник. Партизанські загони знищували наполеонівську армію по годинутям. Товстої яскраво описує жорстоку, не на життя, а на смерть народну війну: “Дрюк народної війни піднялася з усією своєї грізної й величної силой, і, не запитуючи нічиїх смаків і правив, з дурною простотою, але із целесообразностью, не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася й гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала”.

Товстому ненависна війна, і він малює не тільки картини боїв, але й страждання людей, будь те вороги або свої. Відхідливе русявийское серце підказало, що можна пошкодувати обморожених, брудних, голодних французаклик, узятих у полон. Це ж почуття й у душі старого Кутузова Звертаючись до солдатів Преображенського полку, він говорить, що поки французи були сильні, ми їх били, а тепер і пошкодувати можна, адже теж люди.

У Товстого патріотизм невіддільний від гуманізму, і це природно: простим людям війна завжди була не потрібна. Тут їсти зміст згадати историческую концепцію письменника.

На сторінках романа, і особливо в другій частині епілогу, Толстой говорить про те, що дотепер вся історія писалася як історія окремих особистостей, як правило тиранів, монархів, і ніхто дотепер не замислювався над тим, що є рушійною силою історії. По думці Толстого, суть її в так званому “ройовому початку”, дусі й волі не одного человека, а нації в цілому, і наскільки сильний дух і воля народу, настільки ймовірні ті або інші історичні події Так, победу у Вітчизняній війні 1812 року Толстій пояснює тим, що зштовхнулися дві вчи: воля французьких солдатів і воля всього російського народу. Ця війна була справедливой для росіян, вони воювали за свою Родину, свою землю, тому їхній дух і воля до перемоги виявилися сильніше, ніж у французаклик. Тому перемога Росії над Францією була визначена.

Війна 1812 року стала рубежем, испитанием для всіх позитивних героїв у романе: для князя Андрія, що почуває незвичайний підйом перед Бородінским боєм, вірячи в перемогу; для Пьера Безухова, всієї думки якого спрямовані на те, щоб допомогти вигнанню захватчиков, – він навіть розробляє план убийства Наполеона; для Наташи, що віддала підводи пораненим, тому що не віддати їх було не можна, не віддати було соромно й паскудно; для Пети Ростова, що приймає участь у воєнних діях партизанського загону й погибающего в сутичці з ворогом; для Денисова, Долохова, навіть Анатоля Курагина.

Всі ці люди, відкинувши все особисте, становятся єдиним цілим, беруть участь у формировании волі до перемоги. Ця воля до перемоги особливо яскраво проявляєся в масових сценах: у момент здачі Смоленска (згадаємо купця Ферапонтова, которий, піддавшись якийсь невідомої, внутренней силі, велить все своє добро роздати солдатам, а що не можна винести – підпалити); при підготовці до Бородінського бою, чекаючи бою партизан сфранцузами. Отже, Толстой малює війну 1812 року як нарідну, Вітчизняну, коли на захист Родини піднявся весь народ.

І зробив це писатель із величезною художньою силою, зздав грандіозний роман-епопею, якому немає рівних у світовій літературі