Твір на тему: “Думка народна” у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”

Роман “Війна і мир” спочатку був задуманий автором як роман про декабриста, що вертається у 1856 році з посилання. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше розумів, що, не розповівши про саме повстання і ще глибше – про війну 1812 року, не можна написати роман на необхідному для масштабів такого задуму рівні. Так задум письменника поступово трансформувався, заглиблювався, і результатом його з’явилося створення грандіозної епопеї.

Це оповідання про подвиг російського народу, про перемогу народного духу

у війні 1812 року. Пізніше, говорячи про роман, Толстой писав, що головна думка добутку – “думка народна”. Вона полягає не тільки й не стільки в зображенні самого народу, його побуту, життя, а в тім, що кожний позитивний герой роману зрештою зв’язує свою долю з долею нації. Тут необхідно згадати історичну концепцію письменника.

На сторінках роману і особливо у другій частині епілогу Толстой говорить про те, що дотепер вся історія писалася як історія окремих особистостей, як правило, тиранів, монархів, і ніхто дотепер не замислювався над тим, що є рушійною силою історії. На думку Толстого – це так званий “ройовий

початок”, дух і воля не однієї людини, а нації в цілому, і наскільки сильний дух і воля народу, настільки ймовірні ті або інші історичні події. Так, перемогу у Вітчизняній війні Толстой пояснює тим, що зштовхнулися дві волі: воля французьких завойовників і воля усього російського народу.

Ця війна була справедливої для росіян, вони воювали за свою Батьківщину, тому їх дух і воля до перемоги виявилися сильніше, ніж у французів. Тому перемога Росії над Францією була визначена. Війна 1812 року стала рубежем, випробуванням для всіх позитивних героїв у романі: князя Андрія, що почуває незвичайний підйом перед Бородінським боєм, віру в перемогу; П’єра Безухова, всі думки якого спрямовані на те, щоб допомогти вигнанню загарбників – він навіть розробляє план вбивства Наполеона; для Наташі, що віддала підводи пораненим, тому що не віддати їх було не можна, не віддати було соромно і паскудно; для Петра Ростова, який приймав участь у воєнних діях партизанського загону і який загинув у бою з ворогом; для Денисова, Долохова, навіть для Анатоля Курагіна.

Всі ці люди, відкинувши особисте, стають єдиним цілим, беруть участь у формуванні всенародної волі до перемоги.

Ця воля до перемоги особливо яскраво проявляється в масових сценах: у сцені здачі Смоленська (згадаємо купця Ферапонтова, що, піддавшись якійсь невідомій, внутрішній силі, велить все своє добро роздати солдатам, а що не можна винести – підпалити); у сцені підготовки до Бородінського бою (солдати надягли білі сорочки, як би готуючись до останньої битви), у сцені бою партизан із французами. Тема партизанської війни займає особливе місце у романі. Толстой підкреслює, що війна 1812 року дійсно була народною, тому що сам народ піднявся на боротьбу із загарбниками.

Діяли вже загони старостихи Василіси Кожиній, Дениса Давидова. Створюють свої загони і герої роману – Василь Денисов (прототипом якого саме і з’явився Д. Давидов) і Долохов. Силу жорстокого, не на життя, а на смерть протистояння Толстой визначає як “дубина народної війни”: “Дубина народної війни піднялася з усією своєю грізною і величною силою, і, не запитуючи нічиїх смаків і правил, з дурною простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася й гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Твір на тему: “Думка народна” у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”