1. Відбиття почуттів людини в природі. 2. Зв’язок людини із тваринними образами. 3. Олюднена природа в поетичному полотні.
У необхідному – єднання, у сумнівному – воля, у всім – любов А. Августин У своїй творчості С. А. Єсенін звертається до різних тем Це й чудові пейзажні замальовки, і зворушливі вірші про любов, і проблемні добутки про долю російського села.
Усе, що поет описує у своїх текстах, він неодмінно пропускає через свою душу, через богатий і насичений внутрішній мир. І особливе місце там займає природна тематика, що пов’язана
Тому його любовна лірика наповнена барвистими пейзажними замальовками.
Вони немов відбивають внутрішній стан героя И він через образи дерев, що обпала листя або струмочка розповідає нам про своє глибоке й таємне почуття. І якщо в душі неспокійно, те подібну тривожну атмосферу нам передає сніжний вітер у вірші “Вітри, вітри, об сніжні вітри… “. Вітри, вітри, об сніжні вітри, Заметете моє минуле життя.
Ліричний герой шукає розради
Квітуче життя, що дарує, природа нагадує про те, що герой втратив безповоротно. Так через пейзажні картини в оповідання входять смутні тональності. Наприклад, що цвіте липа у вірші “Я пам’ятаю, улюблена, пам’ятаю…” змушує згадати кохану людину, який немає в цей момент поруч із ліричним героєм.
Природа немов покликана відроджувати душу, дарувати їй заспокоєння й надію на світле майбутнє Але смуток, навіюваний цим віршем, не зменшується.
Однак у такому природному обрамленні вона стає світлої й у якімсь ступені прекрасної. І нам зрозуміло, що в пам’яті ліричного героя запам’ятався самий ніжний образ коханої людини, що може асоціюватися із квітучим деревом. Сьогодні квітуча липа Нагадала почуттям знову, Як ніжно тоді я сипав Квіти на кучеряве пасмо. Природні картини у творчості С. А. Єсеніна не тільки відбивають щиросердечний стан, але й дозволяють створювати прекрасні портрети улюбленої за допомогою знакомих нам фігур Одним із ключових у добутках поета є образ білої берези.
Саме вона втілюється в нього у вигляді прекрасній дівчині.
Кожний “елемент” дерева співвідноситься з однієї з рис людини. Так природними штрихами передається вигляд дівчини у вірші “Зелена зачіска… “. Зелена зачіска, Дівоцькі груди, Про тонка берізка…
…Иль хочеш у коси галузі Ти місячний гребінець? Не зрячи поет використовує образ берези для опису дівчини. Тим самим він не тільки підкреслює його незабутні риси, але в той же час говорить про споріднення двох душ: природи й людини.
А такий зв’язок говорить багато про що.
Якщо людина могла стати частиною природного співтовариства, виходить, він настільки ж чистий і непорочний. У той же час якщо природа його приймає, то бачить у ньому друга й родинну душу, що стає невід’ємним компонентом барвистого пейзажу. У всьому цьому вірші опис берези поступово переходить у портретні штрихи самого” людини.
Потім оповідання немов іде у зворотному напрямку.
Таке плавно перетекание від одного образа до іншого показує нам, що вони зв’язані собою невидимої для нас ниточкою настільки, що являють собою нероздільне ціле. Відкрий, відкрий мені таємницю Твоїх деревних дум, Я полюбив – сумний Твій передосінній шум. У таких поетичних рядках С. А. Єсенін розповідає про нерозривний зв’язок людини із природою.
Вона відчутна на почуттєвому рівні, що дозволяє героям показати своє щиросердечне занепокоєння, але в той же час дающем можливість знайти щиросердечну рівновагу.
Зв’язок із природою відбувається й на рівні портретних замальовок. Це говорить про те, що людина стає часточкою природного миру. Начебто б це зрозуміло й так, з біологічної точки зору.
Але Єсенін зміг показати подібну єдність на рівні слів і поетичного відбиття дійсності. Не тільки різні рослини, але й птаха, звірі також є складовою частиною природного, тільки в цей момент тваринного миру. Ці образи в утворах поета більше багатогранні.
Вони дозволяють поєднувати в нашій уяві безліч різних підтекстів. Наприклад, образ горобця з його незвичайною піснею у вірші “Море голосів горобиних… ” відкриває нам картину почуттів ліричного героя.
Море голосів горобиних. Ніч, а начебто ясно, Так адже завжди прекрасно. Поступово мелодика горобиного наспіву перетворюється в безневинний голос коханої людини.
Можливо, саме такий невигадливий і необразливий птах може в поданні ліричного героя асоціюватися з виглядом дорогого серцю людини. Ніч, а начебто ясно, И на вустах безневинних Море голосів горобиних. Не тільки людина має у творчості поета природні риси.
Але й сама природа олюднюється.
Вона здатна робити те, що роблять звичайні люди, наприклад, спати, розмовляти. Таке зустрічається у вірші “Спить ковила. Рівнина дорога…
“: Світло місяця, таємнич і довгий, Плачуть верби, шепотять тополі. Але ніхто під окрик журавлиний Не розлюбить отчі краї. Опис природи за допомогою людських почуттів дозволило розповісти про затишок у нічний час.
Також на цьому тлі буде отчетливее чутний лемент журавлів, що нагадує про величезну любов до рідного краю. Така барвиста основа або обрамлення до картини почуттів дозволяє почути в голосі ліричного героя смутні тональності, що виражають тугу за рідним і прекрасним краєм.
Таке нерозривне з’єднання поетичного полотна із природою зауважували багато читачів С. А. Єсеніна. От що про це писав М. Горький: “Сергій Єсенін не стільки людина, скільки орган, створена природою винятково для поезії, для вираження невичерпної “суму полів”, любові до всього живого у світі й милосердя, що – найбільше іншого заслужено людиною”. Олюднена природа не тільки для ліричного героя, але й у своєму замкнутому світі може створювати контрастні полотна. Такі з’являються у вірші “Співає зима – аукає…”.
Добуток наминається з того, що зима намагається заколисати волохатий ліс.
При цьому на даний образ накладаються не стільки людські риси, скільки тварини. Волохатої звичайно буває собака, але таке визначення ліричний герой використовує для опису лісу. Тому в одній картині природи сполучається безліч різних образів, кожний з яких говорить про окремий штрих в описуваній картині.
У той же час разом вони не просто створюють одну більшу картину, а самі здобувають нові змісти. Так ліс у зимовий час здається м’яким, добрим і пухнатим. Співає зима – аукає, Волохатий ліс колише Стозвоном соснику.
Але такій легкій природній замальовці протистоїть стихія у дворах будинків. Там свою пісню співає грізна хуртовина. А хуртовина з ревінням скаженим Стукає по ставнях звішеним И злиться всі сильней. У вірші створює подвійний звуковий ефект.
Хуртовина немов непрошений гість стукається в будинок людини.
У той же час ставні звішені, виходить, вони не щільно закріплені, тому й створюють свою тривожну пісню. Але не довго панувала така тривога. Здається, хуртовину намагається втихомирити зима своєю прекрасною піснею.
Такі два протилежних природних явища створюють нове полотно. Ліричний герой показує їхнє відбиття у своєму образі або серці. Для цього він знову використовує образ горобців, яким у такий суперечливий день сниться прекрасна і ясна весна. І снитися їм прекрасна, У посмішках сонця ясна Красуня весна.
У цьому вірш гарний і радісний настрій обрамляє злу хуртовину й містить неї в кільце. Тому добуток починається й закінчує оптимістичними інтонаціями. Такий опис стає особливо близьким тому, що через олюднення природи, всі її грізні або радісні прояви стають нам рідними.
Здається, що поет заглянув у нашу душу й смог відкрити всі таємниці. Але щоб це зробити дуже м’яко, він використовував для опису природи не тільки людські почуття й учинки, але й пейзажні замальовки. Так природа на рівні ввійшла в наш мир, у той же час вона змогла й нас впустити у свій мальовничий простір.
У поезії Єсеніна людина й природа нерозривно зв’язані. Вони являють собою одну гармонічну єдність, яку не можна порушити ні поганим настроєм, ні бурчанням хуртовини, ні прекрасної й безневинної горобиної пісень
(2 votes, average: 3.50 out of 5)