“Весь я у всьому! У травах, воді і корінні…” – так писав Б. Олійник, розмірковуючи про зв’язок людини з природою. І мислив себе як невід’ємну частку природи, що кревно поєднана з землею, небом, травами, птахами.
Стали братами журавель і сільський хлопець, герої поеми Бориса Олійника “Крило”. Людина допомагає вижити птахові, і щоосені оселя її заповнюється журавлями. А серед них той, з яким зріднився хлопчик.
Між людиною і природою – повна гармонія.
Отак вони й росли, як близнюки,
Навчив журавлик хлопчика літати.
…І
І так обом їм хороше було!
Щасливий юнак знайомить свого “брата” з коханою, і той благословляє їхній шлюб. Крилатою, високою, що пізнала небо стає душа хлопця. Журавлиним летом, добром і коханням сповнена вона.
Та на грішній землі живуть злоба, заздрість, сліпі, вбогі душею істоти. Сусід-завидюх убиває журавля, бо той раптово став свідком його крадіжки. То був страшний чоловік: сад його “задушений глухим парканом”, де ступає його нога – не росте трава.
Зло в душі людини не може не позначитися на природі. Від жорстокості та бездуховності страждає світ людський
Юнак втрачає здатність літати. На перший погляд, несправедливо” бо не він був убивцею птаха. Але людина відповідає за все, що діється навколо неї, в природі. Картина старіння юнака вражає:
Одна по одній зморшки проступали,
Кришились зуби, западали щоки, –
І він ставав столітнім, древнім дідом…
Обривається зв’язок людини з природою, і втрачає крила хлопцева душа. Замість руки в юнака з’являється закривавлене “надломлене крило”. Герой бере на себе біль свого побратима, загубленого звіром у людській подобі.
Кожної ночі хлопець з’являвся в оселі злодюги, та “наглухо закриті вікна й двері” совісті цієї людини, і закривавлений терновий ціпок, яким було вбито птаха не викликає в нього душевних мук. Він боїться тільки за власне життя та награбоване добро. Щоб урятувати себе, злодюга ладен “пересидіти” деякий час у тюрмі. Та суддя йому відповідає:
В тюрмі сховатись.
Пересидіть кару…
Не вийде, дядьку,
Ти таке вчинив,
Що і статті у кодексу немає
…Ти ж найсвітліше – небо, дядьку вбив.
Потяглися в листопадовому небі журавлі, і тихо плаче юний сивий чоловік з перебитим у лікті крилом….