Тема”маленькогочеловека”влитературе существовалаидоееобозначениявтворчествен. В. Гоголя. Впервиеонапрозвучала в “Медномвсаднике”і”Станционномсмотрителе”А. С. Пушкіна.
Вообщеже”маленькийчеловек”такий:етонезнатний, абедний, оскорбляемийвисшимипочинулюдьми, доведеннийдоотчаяниячеловек.
Приетометоособийсоциально-Психологическийтип, те естьлюбойчеловек, ощущающийсвоебессилиеиничтожность. Поройонспособенна протест. Кбунту”маленькогочеловека”всігдаведетжизненнаякатастрофа, ноисход протесту-божевілля,
Пушкиноткрил вбедномчиновникеновийдраматическийхарактер, агогольпродолжилразвитиеетойтемивпетербургскихповестях(“Ніс”,”Зскийпроспект”,”Запискисумасшедшего”,”Портрет”,”Шинель”).
Нопродолжилсвоеобпо-різному, опираясьнасобственнийжизненний досвід Петербургпоразилгоголяглубокими общественнимипротиворечиями, трагическимисоциальнимикатастрофами. Погоголю, Петербург-Місто, гдечеловеческиеотношенияискажени, торжествуетпошлость, а талантигибнут. етогород, де,”кромефонаря, вседишитобманом”.
Именноветом страшному, безумномгородепроисходятуди
Людина й нелюдські умови його прощественного буття – головний конфлікт, лежащий в основі петербурзьких повістей.
Одна з найбільш трагічних повістей, незмненно, “Записки божевільного”. Герой добутку Аксентий Іванович Поприщин, маленький, що кривдиться всіма чиновник. Він дворянин, дуже бідний і ні на що не претендме.
З достоїнством він сидить у кабінеті директора й очинивает пір’я “його високопревосходительству”, сповнений величайшего поваги кдиректору. “Усе вченість, така вченість, що нашому братові й приступу немає…
Яка важливість в очах… Не нашому братові чету! ” – озивається про директора Поприщин.
На його думку, репутацію людині створює чин. Саме та людина чимала, хто имеет високий чин, посада, гроші, – так считане Аксентий Іванович Герой злиденний духом, його внутрішній мир дрібний і вбогий. Але не поглузувати з нього хотів Гоголь.
Свідомість Поприщина розстроєна, і в його голову неожиданно западає питання: “Отчого я титулярний радники, з якої статі я титулярна раданикнув?
” Поприщин остаточно втрачає рассудока й піднімає бунт: у ньому прокидається оскорбленное людське достоїнство. Він думає, чому він так безправний, чому “що є кращого на світі, усе дістається або ка мер-юнкерам, або генералам”. У міру усиления божевілля в Поприщине росте почуття людського достоїнства.
У фіналі джигунівти він, що морально прозрів, не витримайвает: “Ні, я більше не маю сил терпіти. Боже! що вони роблять із мною!.. Що я зробив їм?
За що вони мучать мене? ” Блок помітив, що в крику Поприщина слишен “лемент самого Гоголя”. “Записки сумасшедшего” – протест проти несправедливих підвалин збожеволілого миру, де все зміщено й поплутано, де потоптаний розум і справедливость.
Поприщин – породження й жертва цього миру. Лемент героя у фіналі повести увібрав у себе всі образи й страждання “маленького человека”. Жертвою Петербурга, жертвою нищети й сваволі є Акакий Акакиевич Башмачкин – герой повести “Шинель”.
“…Він був те, що називають вічний титулярний зветник, над яким, як відомо, натрунились і нагострилися вдосталь різні письменники, що мають похвальний звичай налягати на тих, які не можуть кусатися” – так говорить про Башмачкине Гоголь. Автор не приховує іронічної усмішки, коли описує ограниченность і злиденність свого героя. Гоголь підкреслює типовість Акакия Акакиевича: “…В одному департаменті служив один чинівникнув…
Башмачкин”, боязкий, задавлений судьбій людин, забите, безсловесне существ, що безмовно зносить глузування послужившицев.
Акакий Акакиевич “жодного слова не відповідав” і поводився так, “начебто б нікого й не було перед ним”, коли товариші по службі “сиупали на голову йому папірця”. І от такою людиною опанувала всепожирающая пристрасть обзавестися новою шинеллю. При цьому сила страсті і її предмет несоизмерими.
У цьому іронія Гоголя: адже рішення простого життєвого завдання вознесенське на високий п’єдестал. Коли Акакия Акакиевича ограбували, він у пориві розпачу звернувся до “значної особи”. ” чиЗначнец об ” – узагальнений образ представника влади. Саме сцена в генерала з найбільшою силою виявляє соціальну трагедію “маленької людини”.
З кабінету “значительного особи” Акакия Акакиевича “винесли майже без руху”.
Гоголь підкреслює суспільний зміст конфлікту, коли біссловесний і боязкий Башмачкин тільки в передсмертному маренні починає “сквернохульничать, вимовляючи найстрашніші слова”. І тільки мертвий Акакий Акакиевич здатний на бунт і помсту. Примара, у якому був упізнаний бідний чиновник, починає здирати шинелі “із всіх плечей, не розбираючи чина й звання”. Думки критиків і сучасників Гоголя про цей героя розійшлися.
Достоєвський побачив в “Шинелі” “безжалостное знущання над людиною”.
Критик Аполлон Григор’єв – “любов загальну, світову, християнську”. А Чернишевський назвав Башмачкина “доконаним идиотім”. Як в “Записках божевільного” нарушени границі розуму й божевілля, так і в ” Шинелі” розмиті границі життя й смерті. І в “Записках”, і в “Шинелі” в остаточному підсумку ми бачимо не просто “маленької людини”, а людини взагалі.
Перед нами люди одинокие, невпевнені, позбавлені надійної опори, що бідують у співчутті. Тому ми не можемо ні нещадно судити “маленької людини”, не виправдати його: він викликає й жаль, і глузування. Саме так изображает його Гоголь
(2 votes, average: 3.50 out of 5)