Комедія Грибоєдова була написана в першій чверті XIX століття, після війни 1812 року. У цей час суспільство в Росії розділилося на два табори. У перший входили сановники XVIII століття, люди, що сповідають старі принципи життя.
Другі прагнули до змін у країні. Цей конфлікт знайшов відбиття в п’єсі “Горі від розуму”. Приналежність до якого-небудь табору стала одним із принципів організації системи образів, у тому числі й жіночих
ДО “століття минулий” ставляться все гості на вечорі у Фамусова.
Насамперед це типова російська
Баба говорить про неї не як про людину, а як про річ, отриманої в подарунок. Вторить Фамусову Хлестова, міркуючи про утворення:
И впрямь із розуму зійдеш від цих, від одних,
Від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як пак їх,
Так від ланкарточних взаємних навчань
В унісон процитованим звучать слова іншої представниці старшого покоління, княгині. Тугоуховской, що згадує професорів Петербурзького педагогічного інституту, які “вправляються
Ще одна колоритна представниця старої московської знаті – це графиня бабуся Хрюмина. Вона так стара, що вже не може бути ідеологом свого століття. Єдине розумне зауваження, що ми почуємо від її: “Коли-небудь я з балу так у могилу”. Це відгомін філософії хазяїна будинку, чиє життя складається з обіду, погребенья й крестин: існування графині – це бал, що закінчується смертю. Іншої ж репліки Хрюминой служать для посилення комізму п’єси
Моложе трьох описаних поважних баринь Наталя Дмитрівна, але вона готується повторити їх своїми манерами й пристрастями. Так само як і княгиня, у якої чоловік на посилках, Горич розпоряджається своїм чоловіком. Її фраза “Мій чоловік – чарівний чоловік…” перегукується зі словами Молчалина, сказаними Хлестовой: “Ваш шпіц – чарівний шпіц…” Тим самим колись діяльний Платон Михайлович уподібнюється декоративному собачці
Замужня Наталя Дмитрівна по своїх інтересах, однак, близька й до молодих князівен Тугоуховским, разом з якими вона із задоволенням обговорює вбрання. У тому числі й про цих панянок були сказані слова Фамусова: “Уміють же себе причепурити тафтицей, бархатцем і серпанком…” Ще одна дівчина, що, як і князівни, шукає нареченого, – графиня-внучка. Всі московські наречені – ті самі “дівиці”, що люблять військових, що відрізняються доброзвичайністю й патріотизмом, про які говорить Фамусов у монолозі про Москву. Але в той же час саме князівни вимовляють так обурили Чацкого слова: “Ах!
Франція! Немає у світі краще краю!” Преклоніння всіх жінок, крім Хлестовой, перед іноземним проявляється й удосталь галліцизмів у них мовлення
Ідеолог “століття минулого” дає характеристику не тільки молоді; він не забуває дам, які “судді всьому, скрізь, над ними немає суддів”. Це, звичайно, про Хлестовой, напевно, про Хрюминой. Але у своєму монолозі Павло Опанасович згадує інші:
Ирина Власьевна! Лукера Алексевна!
Тетяна Юріївна! Пульхерия Андревна!
Про останнійій дв у комедії висловляться ще Чацкий і Молчалин. Перший посміється над традиційною любов’ю до всьому французькому княгині Пульхерии Андревни, другий розповість нам про незвичайну впливовість Тетяни Юріївни. Це риси неіндивідуальні.
Вони властиві кожної з перерахованих дам, а імовірно, і загадкової Марье Алексєєві, думки якої так боїться Фамусов.
Із всіх героїв “Горя від розуму”, що належать до фамусовскому табору, тільки Скалозуб поки більш-менш незалежний від жінок. Вільні від їхнього впливу й представники “століття нинішнього”. Всі інші бояться дамського суду
Жіночі образи, що зустрічаються в добутку, або служать для посилення комізму (це й тіточка Софії, у якої з будинку втік “молодий француз”, і княгиня Ласова, що ится чоловіка, і мати Чацкого, Ганна Олексіївна, що “з розуму сходила вісім разів”), або якось пов’язані з діючими особами (Параска Федорівна й удова лікарка згадуються в календарі Фамусова. Настасья Миколаївна – родичка Скалозуба, дочка барона фон Клоца – дружина Ре-петилова). Всі ці внесценические персонажі допомагають розкрити характери діючих осіб
Окремо треба говорити про Софію Павлівні й служниці Лізі. Ці героїні включені в любовну інтригу. Тому багато чого в них обумовлено традиціями трактування комедійних образів. Але в той же час обидві героїні – індивідуальності, що не укладаються в класичні рамки
Відповідно до системи ампіру Софія повинна б бути ідеальною героїнею. Але в “Горі від розуму” цей образ неоднозначний. З одного боку, дочка Фамусова була вихована своїм батьком, мадам Розье, дешевими вчителями – “побродягами”, сентиментальними французькими романами. У словах і поводженні дівчини переглядає мрія про ” чоловіка-слузі”. Але з іншої, Софія воліє бедного Молчалина богатому Скалозубові, не схиляється перед чинами, здатна на глибоке почуття, може сказати: “Що мені поголоска?
Хто хоче, той і судить!” Гончарів И. А. бачив у дочці Фамусова “задатки незвичайної натури”. Дійсно, тільки вона здатна розуміти Чацкого й на рівні відповідати йому, мстити, розпустивши плітку про його божевілля; тільки її мовлення можна зіставити з мовою Чацкого. Любов Софії до Мовчали-Ну – це виклик суспільству, що виховав її,
Не укладається в рамки образа субретки й Ліза. Звичайно, вона кмітлива й хитра. Завдяки цим двом її якостям Фамусов не застає Молчалина в кімнаті Софії. Вона смілива й готова заперечити панові. “Дозвольте мені, пан…” – починає вона, коли Павло Опанасович говорить про своєму “чернечому” поводженні. Веселість служниці відзначають Молчалин і хазяїн будинку.
Ліза входить у два додаткових до основного любовних трикутника. Вона ж відіграє роль другого (після Чацкого) резонера, даючи характеристику Фамусову, Скалозубові, Чацкому, узагальнюючи ідеї московського суспільства (“…Гріх не лихо, поголоска не гарна”), висловлюючи думки Грибоєдова:
…Мини нас пущі всіх сумів
И панський гнів, і панська любов
(2 votes, average: 2.50 out of 5)