Ні для кого не секрет, що саме прекрасне нерідко надихає творчих людей на створення своїх добутків. Будь те художник, скульптор або письменник – всі вони прагнуть запам’ятати, той короткий як спалах момент, осяяння, що раптом розкрило красу того або іншого явища. Безумовно, на мій погляд, найбільш емоційні в цьому прагненні поети.
Причому поезія може проявлятися не тільки у віршованих рядках. Усе, що гармонійно, плавно, природно, що хвилює душу, роблячи людини трішки іншим, вірніше трішки краще, можна назвати поезією. Микола Васильович
Письменник, що вважав себе одночасно й росіянином, і малорусом тонко почував красу, зовсім у різних її проявах. На створення по-справжньому поетичних рядків його надихали й барвисті пейзажі української землі, і краса жінки, і сила, стрімкість візка, що летить по безкрайніх просторах, і багато чого, багато чого іншого.
Навіть, здавалося б, у зовсім звичайних речах письменник міг знайти щось особливе. Так, приміром, міркування автора об “товстих” і “тоненьких” – це не
Не можна сказати, що подібні поетичні рядки з легкістю виходили з-під пера письменника. У порівнянні з Пушкіним, що, за словами сучасників, ” чиледве не колиски белькотав віршами”. Гоголеві було значно сутужніше. Для того щоб, на думку відомого критика Абрама Терца, “щось побудувати на порожнім місці, сховавши в той же час природна своя заїкуватість, знадобилося означити свій шлях куди більше різкими акцентами й зсувами в мові, створивши незвичайну, перебільшену прозу”. І на все це надихала автора саме краса.
Гоголь із самого початку відчував себе більше поетом, ніж прозаїком. І це, незважаючи на брутальність, різкувату простацьку для тодішнього вуха мовлення. Герої повести “Вечора на хуторі біля Диканьки” і розповісти-те толком нічого не можуть, не пригадавши раз двадцять риса, свата або брата. Однак як прекрасні ліричні відступи: ” чиЗнаєте ви українську ніч?… про ви не знаєте української ночі!…” У мовленні письменника дуже багато вкраплень поетичних форм. Однак поряд із цим дуже багато неправильностей, корявостей з боку класичної словесності.
Колишній у близьких стосунках з Гоголем Пушкін, також зауважував “нерівність і неправильність складу” молодого талановитого письменника. Саме Гоголь довів, що геній – це не той, хто добре пише, а той, хто сміє писати погано.
Тут можна згадати відомі слова Гогена про Сезанне: “Немає ніщо, що так походило б на мазанину, як шедевр”. Тим і заворожуюче прекрасний власний, своеобычный, стиль Гоголя, у корені отличающийся від всіх інших стилів. У з’єднанні з унікальним талантом він народжував воістину дивні речі.
Чи-Рическое відступ у поемі “Мертві душі”, присвячене долі письменника-прав-долюбца, одночасно й змушує посміхнутися, і вводить у глибоке міркування про життя, людському невдячності й вульгарність: “Озирати всю величезно – життя, щонесеться, озирати її крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози!”.
Але не варто забувати, що навіть крізь ці сльози Гоголь завжди вмів побачити й щиру красу. Можна згадати відому гоголівську трійку. Автор через цей прекрасно стрімкий образ передає красу й неповторність своєї батьківщини. Для письменника сама Русь представляється такою прекрасною трійкою, легкої, немов птах і такий же незалежно притягальної: “Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонимая Трійка несешся?… не чи блискавка це, скинута з неба?… і що за невідома сила укладена в цих невідомих світлом конях?…”
Відомо, що Гоголь багато подорожував. По свідченнях сучасників, письменник, будучи людиною неуживчивым, замкнутим, що володіє певним набором одноманітних звичок, з волі долі постійно міняв місця перебування. Пускаючись у шлях зовсім хворий і розбитим, Гоголь якось незрозуміло видужував у дорозі. Як знати, може бути, це теж живлющий вплив краси, до якої так чутливі творчі натури. Відвідуючи нові місця, письменник напевно не міг не помітити в дорозі прекрасні пейзажі.
Волею неволею знайомлячись із новими людьми, попутниками, постояльцями готелів, у яких доводилося зупинятися на нічліг, письменник з його природною чуйністю також напевно помічав не тільки виродливі, але й прекрасні сторони людської душі, чарівні особи. Багато сюжетів, характери, ліричні відступи заставлялися й народжувалися саме в дорозі. А коли, як не постійно переміщаючись по країні, можна побачити стільки прекрасних картин? І картини ці незмінно ставали для Гоголя тими самими “джерелами поезії”, що надихали майстри художнього слова на створення одних із самих прекрасних добутків вітчизняної літератури
(2 votes, average: 4.50 out of 5)