Усі найзнаменніші національно-відроджувальні акції, що відбувалися, у кінці 80 почаку 90-х років, починалися вступним словом Олеся Гончара. Його слухали на Установчій конференції Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, з”їзді Народного Руху України, на святі Соборнності України в січні 1990 року, на Першому конгресі міжнародної асоціації україністів тощо.
Усе це – потужні імпульси, що додають снаги кожному українцеві-патріотові, адже йшли вони від високоавторитетної людини, яка поставила своє слово на сторінки нації.
Пристрасне
Не можна не звернути увагу на розмічене найрельєфнішими мазками тло, що на ньому відбувається дія “Собору” Це “щоденнібаталії”, які ведуть будівничі з браконьєрами. Ну чому так, міркує Ізот Лобода, що і досі діє принцип – “той мурує, той руйнує”. Невже це від самого початку так влаштовано у світі, що всюди, де йде будівничий, повинен іти невідлучно, як тінь, і руйнувач?…” Немало такого роду запитань, що стосується природи людини, виникає у героя твору, студента Миколи Баглая, який оголошує “геніям руйнівництва” війну на смерть.
Цей прекрасний одухотворений юнак цілком може пояснити неминучість руйнувань під час війни, але годі, з його точки зору, виправдовувати Герострата, який так агресивно діє за свого денного життя.
Важливі концептуальні центри, які стосуються розвінчування, психології духовного браконьєрства, містяться в розмірковуваннях письменника з того приводу, що і всі ми, котрі є свідками “руйнівництва” також, по суті, беремо в ньому участь. (“Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо… Руйнуємо своєю байдужістю”); у глибоких історичних паралелях розгорнутих, зокрема, у вставній новелі “Чорне вогнище”, які засвідчують, що той, хто зайнятий руйнуванням, неминуче деградує; у болісних роздумах про небезпеку злиття людської душі “жиром”.
Провідний образ роману і водночас символ духовного начала – безперечно Собор. Мовчазно судить собор сучасність з позиції історичної пам”яті, позначає він і ту незвичайну красу національного мистецтва, силу гармонії і довершеності, на яку воно лише здатне. Невипадково автор змальовує цю споруду, як живу істоту. (” Вночі собор молодіє.
Зморшок часу на ньому не видно”), як і думка Миколи Баглая, що якби до Землі наблизились інопланетяни, то найперше може, їх вразили б саме собори “тайною своїх пропорцій”.
Так, навіть інопланетянів собори вразили б, так чому, вичитуємо з підтексту твору, такі злочинно-байдужі до всього, що вивищує людину, самі земляни? На прикладі роману образ Баглая набуває додаткової “біблейної” маштабності. Так і коментує старий учитель Хома Романович його сутичку з “золотою молоддю”? “Оце то, що без соборів у душі. – А він, як той біблейський юнак, що вигнав осквернителів з храму…”
Пріоритет духовності – любов до рідної мови, історії, культури, релігії – це найвищі людські ідеали, до яких закликає пристрасне і щире слово великого сучасника О. Гончара, своєю творчістю вагомо зміцнює престиж України та української літератури. Майстер, голос якого має ціну всюди, де в пошані сила краса духовності, гуманізму, національної свободи, – таким постає видатний письменник нашої доби О. Гончар.