Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, начебто б їхній зміст досягає за межі досяжного. І не потрібно навіть напружувати свій мозок, намагаючись розтлумачити, яке значення вони несуть у собі або спробувати відкрити для себе щось нове зі сказаного. У цьому й полягає безмежна сила цих слів, тому що вони назавжди будуть залишатися вічними.
Уже, познайомившись із поезією Райнер Марією Рильке, було б, очевидно, небагато дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні поняття його вірша не мали б філософського напрямку.
У
Завдяки саме такому гострому світосприйманню поет у стані відчути й зрозуміти цей мир.
Бездомному вже будинку не знайти, Самотній – самітності вже не переборе, не буде спати, буде читати, листа буде Писати або вийде в парк брести Алеями,
Надаючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну й духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, які можуть образити, принизити й навіть убити. Так і влада Бога над людськими частками те м’яка, те жорстоко караючої, повна “страшної” справедливості.
Так само поняття життя й смерті, які в кожному разі не відділяються друг від друга, а навпаки, наповнюють і немов продовжують одне іншого.
Важко точно визначити, що саме залучає в поезії Рильке. Очевидно, цінуємо ми його за те, за що раніше таких поетів знищував тоталітарний режим: за “їхню високість, вибраність, духовну аристократичність і вселюдяність. Такі художники завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самітність кожного з нас