Житійна література (житія, агіографія – грецьк. hagios – святий, grapho – пишу) – життєписи знаменитих єпископів, патріархів, монахів, світських осіб, канонізованих християнською церквою; літературний жанр, що відрізняється від просто біографії релігійною спрямованістю. Агіограф ставить за мету дати взірець подвижництва. Епоха розквіту цього жанру – у візантійській літературі УШ-ХІ ст. Саме у цей період він сформувався, набув літературного оформлення, виробив свою поетику.
Ж. л. – християнська література (антична література такого
Це одна з найвідповідальніших частин у творі, бо вимагала від автора великого літературного хисту, доброго знання риторики. Житіє – біографія святого від народження і до смерті: народження від благочестивих батьків, раннє
Він протиставляється святому як антитеза. У Київській Русі житія як жанр утверджуються з прийняттям християнства. Умовно, враховуючи походження, житія можна розмежувати на перекладні й оригінальні. Перекладні (з грецької) побутували у збірниках – Четьї-Мінеї (мінейні), Прологи (проложні), Патерики Синайський, Скитський, Єрусалимський (патерикові).
З оригінальних збереглися “Житія Бориса і Гліба”, “Житіє Феодосія Печерськога”, “Житіє Антонія Печерського”, написані переважно наприкінці XI – на початку XII ст. В окрему групу виділяються так звані княжі житія (про Бориса і Гліба, Ольгу, Володимира), які за сюжетними особливостями, зображенням героїв наближаються до історичної повісті. На початку XIII ст. укладено Києво-Печерський патерик. До нього ввійшли твори на сюжети з реальної та легендарної історії Києво-Печерського монастиря, про його засновників Антонія і Феодосія, ченців, а також послання єпископа Володимирського і Суздальського Симона та печерського ченця Полікарпа, На початку XV ст, житійна проза удосконалюється, в ній розвивається стиль “плетіння словес” (емоційно-експресивний), посилюється психологізм розповіді.
З XVI ст. починають створювати Четьї-Мінеї, до яких входять заново перероблені майже всі перекладні та оригінальні житія. У 1683-1705 вийшли друком 4-томні Четьї-Мінеї Дмитра Туптала. Мотиви, сюжети, образи Ж. л. використовували письменники-полемісти, автори літописів, хронік XVII-XVHI ст.: Лазар Баранович, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, а також Г. Сковорода, Т. Шевченко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)