Сусідка моя – чарівниця – Годувала надвечір родзинками У клітці золоту Жар-Птицю З очима-намистинками.
І як воно трапилось – хто його зна, Та тільки дверцят не замкнула вона. Рвонулась на волю чудесна Жар-Птиця. 1 враз освітилась казково столиця.
Дорослим і дітям Яснішали лиця: “Як хороше жити Під сонцем Жар-Птиці!” І тільки ота трьохсотлітня гава,
Яка себе називала Павою (старезна, без ока, та ще й кульгава), Знайшла Жар-Птицю Непристойно яскравою. Зчинила люту стрекотняву: – Вона яскра-яскра-яскра-а-ва!
Ганьба! Таку
О, не сумуйте! її нема, Бо – розумієте? – зима. Жар-Птиця ж – птаха екзотична, Південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки. Лежить вона терпляче в ліжку, П’є молоко, клює родзинки,
Чита “Барвінок” і “Мурзилку”. Пішли на лад у неї справи. І скоро знов злетить вона На злість лихим, кульгавим гавам,
На новорічну радість нам!
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Хто не мріє про свою Жар-Птицю, яка б осявала життя, виконувала бажання! Така птиця була у сусідки
Тому вона осудливо заявила, що Жар-Птиця “непристойно яскрава”. А далі йде фантастично-гумористична картинка: Жар-Птиця, ніби звичайна дитина, застудилася й лікується, як це роблять люди. І буде приносити всім радість “на злість лихим, кульгавим гвам”! “дуже добре, коли в житті є місце яскравим особистостям, фантазії та мрії”, – говорить своєю поезією “Жар-Птиця” І. Жиленко.