Ти знаєш, у нашому домі, В старому буфеті, давно Живе мій добрий знайомий – Старенький буфетний Гном.
Він знав ще дідуся хлоп’ям, А маму – малим дівчатком, Гукав пустунам: “Ая-яй!”, Слухняним давав шоколадки. Замкнувши буфет на гачок,
Золотить на свята сервізи. Багріє його ковпачок За склом серед вазочок різних. Він любить какао пить,
Смоктати м’ятні гостинці. Так довго і солодко спить В старій музикальній скриньці. Навчився він чемних манер
В одної маркізи з фарфору. Сказала маркіза: – Тепер дружити із вами не сором.
Втягніть у петлицю троянду. І прошу до мене на чай Разом з цвіркуном-музикантом. Століття, і друге, і третє, – Прислухайся! – чуєш? – Завжди клопочеться Гном у буфеті, Бурмоче, зітха, шарудить.
І тупа, і плямка в куточку, І дзвонить в буфетні шибки. І в довгі засніжені ночі Нашіптує дітям казки.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Рідний дім – це фортеця людини, її оберіг. добре, коли в цьому домі затишно, привітно, коли чекають рідні, найдорожчі люди. Здається, що якийсь добрий гном чи домовичок оберігають лад і спокій у домі. А може. Ці старий буфет, прабабусина
Фантастична й зворушлива картина, яку змалювала письменниця, містить у собі глибокий смисл: тільки любов до людей, пошана до старшого покоління можуть допомогти жити в мирі та злагоді.