Сусідка моя – чарівниця –
Годувала надвечір родзинками
У клітці золоту Жар-птицю
З очима-намистинками.
І як воно трапилось – хто його зна –
Та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,
І враз освітилась казково столиця.
Летіла все вище, так гарно, так вільно,
Як в найзолотішім, найкращім мультфільмі…
Дорослим і дітям яснішали лиця:
“Як хороше жити
Під сонцем Жар-птиці!”
І тільки ота трьохсотлітня гава,
Яка себе називала Павою
(старезна, без ока,
Знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.
І вся вороняча орава
Зчинила люту стрекотняву:
“Вона яскра-яскра-яскррава!
Таку чужу нескромну птицю
Тримать годиться тільки в клітці!”
Вже третій день – нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте. Її нема,
Бо – розумієте? – зима.
Жар-птиця ж – птаха, екзотична,
Південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки.
Лежить вона терпляче в ліжку,
П’є молоко, клює родзинки,
Чита “Барвінок” і “Мурзилку”.
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
На злість лихим, кульгавим гавам,
На новорічну радість нам!