Байки, написані Криловим, розрізняються за своїм характером і виду. Деякі являють собою сатиричний памфлет (“Риб’ячий танець”, “Строкаті вівці”, “Щука”), багато хто – оповідання у віршах (“Три Мужики”, “Марнотрат і Ластівка”), є байки – побутові сцени (“Два Мужики”, “Купець”), є й алегорія^-алегорії-алегорії (“Лев, Сарна й Лисиця”, “Дикі Кози”) і т. д.
Разюче широкий тематичне охоплення байок Крилова – вся Росія, від мужика до царя, представлена в них. Вістря сатири спрямоване проти дворян-тунеядцев,
Більш того, байки “Риб’ячий танець” і “Строкаті вівці” покладають відповідальність за неподобства в країні на царя звірів – лева, в образі якого виведений імператор Олександр І. У байках своїх Крилов виступає від імені народу. Він знає, що в кріпосницькій Росії люди страждають від вовчого закону: “Ти винуватий уже тим, що хочеться мені їсти”. Крилов пише про радості плідної праці на благо суспільства, славить скромних трудівників,
За всі праці, за весь загублений спокій, Ні славою, ні почестьми не спокушається, И думкою жвавий однієї: Що до користі загальної він трудиться (“Орел і Бджола”)
У байці “Аркуші й Корінь”, як виявляється з її назви, Крилов протиставляє два поняття – верх і низ, світло й тьму, пише про тих, хто працює й хто користується чужими працями – про бари й мужиків, про селянство й дворянство. Складних сюжетів він не любив і віддавав перевагу простим і ясним позиціям. Так і починається байка:
У прекрасний літній день, Кидаючи по долині тінь, Аркуші на дереві із зефирами шепотіли…
Зефір у давньогрецькій міфології – легкий західний вітер, що несе прохолодь у жаркий день, і з ним тихо переговорювалися Аркуші. Вони
Похвалялися густотою, зеленостью своєї И от як про себе зефирам тлумачили…
Роль, що грають зелені листи в круговороті природи, була ще невідома, і Крилов не міг згадуванням про неї підсилити достоїнства листів, а тому й відзначив тільки дві зовнішніх ознаки – густоту й зеленость. Цього було досить, щоб Аркуші могли запишатися й говорити про себе:
“Не чи правда, що ми врода долини всієї? Що нами дерево так пишно й кучеряво, Раскидисто й величаво?
Щоб було в ньому без нас? Ну, право, Хвалити себе ми можемо без гріха!”
И далі Аркуші із захопленням бовтають про те, що їм вдається вкривати від спеки пастуха й мандрівника, своєю красивістю залучати пастушок, що раннею й позднею зарозвівайся серед листя насвистує соловей, і, нарешті, самі зефири майже не розстаються Слистами.
Ці безтурботні хвастощі не пройшли непоміченим: “Примолвить можна б спасибі отут і нам”,- Їм голос відповідав з-під землі смиренно. Голос належав Корінням дерева, але навіть “смиренно” зроблене ними зауваження Аркушам представляється зухвалістю, бунтом Помітимо, що в початковій редакції на місці цих різких рядків була довга фраза з питальною інтонацією: “Хто сміє з нами так уважатися дерзновенно?”
Порівняно увічливу форму Крилов замінив сердитим окриком, зняв слово “дерзновенно”, у якому є відтінок сміливості вчинку, благородности пориву, і поставив “зухвало”, тобто нешанобливо, нахально, що більше пасувало настрою Аркушів
“Ми ті,- Ним знизу відповідали,- Які, тут риючись у темряві, Харчуємо вас. Ужель не довідаєтеся? Ми корінь дерева, на якому ви цвітете”. Працюючи над байкою, Крилов змінив редакцію цих рядків.
Спочатку було: “Того голосу ним відповідали”.
“Тих”- виходить, Корній – було не дуже добре сказано. Він підсилив відповідь Корній, указав, що мова йде знизу, з-під землі, чим постидил їх. Корінь виражають подив, що Аркуші не довідаються годувальників, зовсім не просять якихось нових прав, вони тільки рекомендують Аркушам не занадто заноситися.
А якщо сказати про Крилова, те існуючий порядок речей, монархічне правління, привілеї дворянства він думав непорушною підставою держави. І в цій байці він відзначає безсумнівні достоїнства Аркушів – покрите листям дерево дає тінь, під галузями приємно танцювати, слухати спів солов’я. Однак не можна забувати про тих, хто невпинно трудиться, співчувати їм і по можливості полегшувати їх положення
Байки Крилова затверджують демократичну мораль. Як визначив Гоголь, “його притчі – надбання народне й становлять книгу мудрості самого народу”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)