Україна – Батьківщина для кожного представника нації; Вітчизна для видатних громадських діячів, учених, митців; країна з чарівно природою. Для кожного вона велична, неповторна, незбагненна, неосяжна. Україна подарувала світові неперевершені Твори духовних геніїв, велетнів духу: Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Довженка.
Осмислюючи їхню творчу спадщину, ми усвідомлюємо себе народом з віковічними національними традиціями, палким почуттям патріотизму, носіями загальнолюдських цінностей.
Від полум’яних рядків
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю,
– українському народові довелося пройти тернистий шлях невизнання, принижень, катувань до розквіту, самовизначеності, самоствердження, нарешті, незалежності. Змінюється все, змінюються погляди на ідеологічні догми. “Не час минає, а минаєм ми”,- констатує сучасна поетеса Ліна Костенко.
Чим вимірюється любов до Батьківщини? Як ставитися до українців, що змушені були розлучитися з Батьківщиною? Пригадуються слова Олександра Ярового “Будьмо толерантними”.
Чи важко бути саме такими?
Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай того земне тяжіння зрадить,
І з прокльоном безвість проковтне!
Зараз нам надана можливість познайомитися із творчою спадщиною письменників-емігрантів. Зі сторінок романів, повістей, збірок поезій дізнаємося про затамований біль, невимовну любов до рідного краю, спопеляюче почуття ностальгії митців, які серцем жили болями й радощами України. У вірші “Братам-емігрантам” М. Верес є такі рядки:
Для краю – Воскресіння!
Ми пропливем ці гавані чужинні,
Щоб стати на рейді в гавані своїй!
На чужині не зрікалися рідної мови Іван Багряний, Улас Самчук, Євген Маланюк, Василь Барка. З-під пера майстрів слова з’явилися твори, які розвінчували адміністративно-бюрократичну систему колишнього Радянського Союзу. Роман “Марія” Уласа Самчука – трагічна сторінка періоду голодомору в Україні. “Тигролови”, “Сад Гетсиманський”, “Людина біжить над прірвою” І. Багряного – пошук шляхів розв’язання проблеми: “людина-мікрокосм” чи людина як космічний пил.
Поезія Євгена Маланюка – поєднання суперечливих почуттів. Україна для письменника – то “Степова Еллада”, то ” Мадонна Диких Піль”, то гетера, божевільна блудниця. Чому таке поляризоване ставлення до далекої Батьківщини? Ю. Липа відзначав: “…Він (Маланюк) блюзнірствує, він сам гине…”
Таким чином, чи маємо ми право не зважати на невимовні муки письменників, які були “чужинцями” і в рідному краї, і на чужині?
На сучасному етапі Україна – на шляху національного відродження. Повертаються давно забуті традиції, рідна мова стала, за висловом Д. Павличка, “господинею у рідному домі”, країна входить до спільноти європейських держав. Тому жевріє надія на кращу долю мого народу, який живе з любов’ю в серці до України, її трагічної історії, неповторної природи, чарівної мелодійної мови
(2 votes, average: 3.00 out of 5)