Україна в серці і в поезії Олександра Олеся

I. Особлива сила поетичного слова Олександра Олеся – дивне поєднання думки, почуття і фантазії талановитого лірика.

II. Зростання національної свідомості поета:

1. Пошук зображальних засобів відтворення любові до України, захоплення нею.

2. Участь у відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві, усвідомлення свого національного покликання.

3. Зустрічі з Грінченком, Самійленком, Коцюбинським, Лесею Українкою, окрилення та піднесення духу митця.

4. Основне призначення поета – працювати, творити на славу рідної культури,

рідного слова, рідної України.

III. У кожному вірші – любов до України:

1. Журба і відчай в осмисленні долі України, її минулого і сучасного (“Для всіх ти мертва і смішна… “, “Ой не квітни, весно, – мій народ в кайданах… “, “О правда! Мій народ смішний безкрає… “).

2. Оптимізм, оновлення духовних сил у передреволюційні роки.

3. Поезія 1916-1917 років (надії, заклики, докір і сподівання поета).

4. Бажання побачити свій край вільним, розкутим.

5. Вболівання, відчай, безнадія поета (“В моїй душі не сходе сонце… “).

IV. 1919 рік – початок трагічної сторінки життя Олеся на чужині:

1.

Розлука з Україною (перебування в Будапешті, Берліні).

2. Втрата віри в більшовизм.

3. Звернення до образу Т. Шевченка:

Чому тепер тебе немає

В ці дні безладдя і негод.

Коли над кручами блукає

Війною змучений народ?

4. Марні сподівання повернутися на Україну (голод, репресії, лицемірство влади).

5. Журба і безмірний сум за материнською землею (“В журбі я сонцю не радію… “, “О принесіть як не надію, то крихту рідної землі”).

V. Невмирущі слова О. Олеся завжди в пам’яті українського народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Україна в серці і в поезії Олександра Олеся