З Богом у серці і з чистою совістю (за творчістю Григорія Сковороди)

Григорій Сковорода – видатний український філософ, просвітник, письменник. Природа щедро нагородила його: він гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов. А ще Сковороду називають мандрівним філософом. У кожному його вірші, у кожній навіть коротенькій байці прихована глибинна мудрість.

Він завжди прагнув мати чисту совість і незалежний розум. Вірш “Всякому місту – звичай і права” – спроба автора зазирнути у власну душу, зіставити

власні думки з думками і вчинками представників різних верств суспільства:

Всякому місту – звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова:

Всякому серцю – любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Два останні рядки завершують ще дві наступні строфи. Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють одне одного, наживаються, ошукуючи інших. У ліричного героя поезії є одна турбота, один клопіт – як прожити життя чесно, по совісті:

В мене ж

турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Ліричний герой знає, що смерть нікого не пощадить: ні мужика, ні царя. їй байдуже, кого косити смертоносною косою. Та річ у тому, що постати перед нею спокійно може лише той, “в кого совість, як чистий кришталь… ” Повтор закінчення перших трьох строф підкреслює ту думку, якою має перейматися кожна чесна і добропорядна людина. Недарма цей вірш використав як пісню І. Котляревський у п’єсі “Наталка Полтавка”.

Ще без одного почуття не може бути внутрішньої гармонії людини – почутій свободи:

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото.

Проти свободи воно – лиш болото.

Сковорода, як завжди, емоційний і безкомпромісний. Він мудро розмірковує над філософською категорією щастя в одному із філософських трактатів: “Бог зробив потрібне неважким, а важке непотрібним. Немає нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого, як щастя.

Щастя ж у серці, серце в любові, любов – у Законі Вічного. Якби щастя залежало від місця, часу й від плоті, то ми б його ніколи не знайшли. Щастя, як повітря і сонце, даються людині даром.

Щастя близько – воно в серці і в душі твоїй”.

Про віру в Бога у філософських трактатах Г. Сковороди – окреме питання. Воно більш широке, ніж подає нам християнська релігія. Від стародавніх часів Бог для людини був розумом всесвітнім, вічністю, часом, долею. У християн Бог – це Дух, Господь, Цар, Отець, Розум, Істина.

Цікаві роздуми мандрівного філософа щодо загального промислу: “Бог тримає цілий світ, як годинникар годинник. Одушевляє, годує, впорядковує, обороняє, а потім повертає знов у брудну матерію – в землю. Тому його називають ще математиком, геометром або гончарем”.

Бог, за висловлюванням Сковороди, зробив так, що люди відрізняються “від звірів милосердям і справедливістю, а від худоби – стриманістю й розумом”. Шанувати Божі заповіді означає мати Бога в серці. Автор трактату закликає: “Присвяти ж своє серце щирій любові і не дай посіятися в ньому зернам лихих намірів”.

З цими словами важко не погодитися. Як неможливо не схилити голову перед щирістю і мудрістю великого українського філософа Г. Сковороди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

З Богом у серці і з чистою совістю (за творчістю Григорія Сковороди)