УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Література як кожної нації (національна література), так і всього людства (світова (всесвітня) література) – це неосяжний космос: зі своїми зірками й галактиками, зі своїми “законами тяжіння і відштовхування”, зі своїми катастрофами та “планетотворенням”… Тож. аби добре орієнтуватися в цьому космосі, спробуймо подумки озирнути його безмежжя, інакше кажучи, – пригадаймо всі ті відомості про світову (всесвітню) літературу, які розглядалися протягом усього вашого навчання
Поняття “всесвітня література” виникло й узвичаїлося не зразу, тим більше не від самого початку існування цього явища, а в історичних масштабах не так уже й давно – уперше йот вжив у 1827 р. видатний німецький письменник і мислитель Й. В. Гете. Віддавна також було помічено, що художня література є не чимось нерухомим і навіки закам’янілим, а навпаки – вона надзвичайно мінлива та швидкоплинна. Саме тому розвиток літератури здавна став сприйматися як процес.
Отже, всесвітнім літературним процесом зазвичай називають поступальний розвиток світової літератури від найдавніших часів до сьогодення.
З
Одними з найдавніших літературних пам’яток світу вважаються Веди (від 2 тис. до н. е.), Біблія (від XII ст. до н. е.) та Коран (від 610-632pp.). Цікаво, що всі ці книги водночас t’ і священними книгами різних релігій, і шедеврами словесної творчості. Це справжня енциклопедія знань, своєрідний культурний фонд і моральний кодекс народів, що їх створили.
Водночас ці священні книги є й невичерпним джерелом мотивів, тем, сюжетів, образів для мистецтва всього світу, зокрема – для світової літератури. Так, в 11 класі ви вивчали постмодерністське “оповідання для комп’ютера і циркуля” М. Павича “Дамаскін”, у якому є ремінісценція (прихований натяк, посилання) на Біблію – “спочатку було Слово…”.
Напрочуд багатою є антична (давньогрецька і давньоримська) література, яка по праву вважається вихідною основою європейських (у т. ч. української) літератур. Досить згадати, що нова українська література, початком якої традиційно вважається вихід у світ “Енеіди” І. Котляревського (публікація перших розділів 1798 p.), є своєрідним відлунням античної літератури, оскільки сюжет про троянця Енея виник у римській літературі – “Енеїда” Вергілія, який, у свою чергу, творчо використав здобутки Гомера. Ось яке глибоке коріння живить дерево української літератури.
У непроминущого авторитету античної літератури є багато джерел. З-поміж них можна назвати її художньо-естетичну довершеність, і тонкий психологізм, несподіваний у таких давніх творів (гомерівський епос – від IX ст. до н. е.). Важливими були також її філософічність і гуманістичний пафос. Проте чи не найголовнішим із таких джерел можна вважати схильність античних авторів до звеличення та оспівування людини та її світу, зображення душі героїв, їхнього складного внутрішнього світу та її стосунків із зовнішнім світом.
Недаремно ж своєрідним епіграфом до античної літератури могли б стати перші рядки з трагедії “Антігона” Софокла: “Дивних багато в світі див, найдивніше з них – людина…”, які часто називають “гімном людині”.
Саме античні автори починали формувати такі звичні нині літературні роди, як епос, лірика та драма. Так, ви переконалися в тому, що Гомера недаремно вважають легендарним основоположником європейської літератури. Адже поеми “Іліада” і “Одіссея”, авторство яких традиційно приписують цьому напівлегендарному аедові, створені з неймовірною для такої ранньої доби художньою майстерністю.
Недаремно нині з’являється безліч супермодних і комп’ютерно оброблених екранізацій за мотивами ноем Гомера та фактів давньогрецької історії (“Троя”, “Триста спартанців” та ін.).
Непересічним явищем світової літератури була також давньогрецька лірика, що являла собою синтез поезії та музики. На превеликий жаль, греки ще не звали нот. тож ми ніколи не зможемо прочути тексти їхньої лірики (а виконувалися вони в супроводі ліри – звідси й назва) у її первісній красі. Можна лише уявити, як божественно красиво лунали поетичні шедеври в поєднанні з шедевральною музикою, адже співучість еллінів увійшла в приказки…
У ліричних творах зливалися особисті почуття та переживання постів із реаліями життя, утвердження самоцінності людської особистості. Різновиди еллінської лірики, за усієї її самобутності, справили на розвиток світової поезії щонайсильніший уплив. Досить згадати такі її жанрові ізновиди, як елегія, ямби чи гімни.
А імена Тіртея, Архілоха, Сапфо чи Анакреонта є діамантами першої величини в короні світової лірики всіх часів і народів.
Водночас не втрачає своєї актуальності також проблематика давньогрецької лірики. Так, рядки патріота Тіртея про сумну долю людей, які покидають свою батьківщину, ідуть “жебракувати у світи”, мабуть, не втратять значущості ніколи. Те саме щодо філософської позиції Архілоха, який пропонував пізнати “зміни в людському житті” і не робити нічого “понад міру”. А в тонких і вишуканих
Поезіях Сапфо, Алкея та Анакреонта філігранно відтворені найтонші порухи людської душі, радість від життя.
Однак найвищим злетом духу в Елладі була драма, особливо трагедія. Імена трагіків Есхіла. Софокла й Евріпіда, комедіографів Арістофана та Менандра могли б прикрасити літературу будь-якого народу світу. Давньогрецький театр (до речі, саме слово “театр” теж грецького походження) подарував світовій літературі, наприклад, такі перлини, як трагедії “Прометей закутий” чи “Перси” Есхіла, “Антігона” та “Едіп-цар” Софокла, “Медея” чи “Іфігенія в Тавриді” Евріпіда, а також блискучо-дотепні комедії “Лісістрата” чи “Хмари” Арістофана, “Третейський суд” чи “Відлюдник” Менандра.
Непроминуща роль еллінської драми полягала також у тому, що вона на лише розважала, а й була як важливий засіб виховання найширших мас народу. Недаремно французький літературознавець А. Боннар підкреслював, що саме драма “з усього надбання еллінів найпіднесеніша і найсміливіша”.
Другим крилом античної літератури була література Стародавнього Риму. З-поміж найвидатніших римських поетів виокремлюється могутня постать вже згаданого автора “Енеїди” – Вергілія. Слідом за Гомером він так яскраво описав потойбічний світ (де побував Еней), що згодом італієць Данте в “Божественній комедії” удостоїв Вергілія честі супроводжувати себе в мандрівці Пеклом.
Видатним поетом був також римлянин Горацій Він започаткував низку тем і мотивів, які згодом стали традиційними у світовій літературі. Передовсім це стосується мотиву підбиття поетом підсумку свого творчого життя, утіленого в знаменитій оді “До Мельпомени”. Цей мотив згодом підхопили поети різнігх країн. Це і англієць Дж.
Мільтон (“Пам’яті Шекспіра” (“Пощо тобі, Шекспіре, те каміння…”), і росіянин О. Пушкін (“Япамятник себе воздвиг нерукотворный…”), і українець М. Рильський (“Я пам’ятник собі поставив нетривалий, не з міді гордої, не з мармурових брил…”.
А віршоване повчання поетичного мистецтва, утілене Горацієм у знаменитому “Посланні до Пізонів” (“Поетичному мистецтві”), згодом було підхоплене теоретиком класицизму французом Н. Буало (“Мистецтво поетичне), а пізніше – М. Рильським і О. Забужко.
Римський поет Овідій відомий багатьма творами, проте найвідомішою) в його доробку є міфічна поема “Метаморфози” (про перевтілення). Цікаво, що існує версія про походження назви українського міста Овідіополя саме від прізвища Овідія (за переказами, поблизу нього знаходиться могила опального римського поета).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)