Узагальнення за розділом “Жанрово-тематичне розмаїття середньовічної літератури”
У добу Середньовіччя (V-XV ст.) особливо великий внесок у світову літературу зробили далекосхідний, середньосхідний і європейський культурні регіони. Китайця Лі Бо називали “вулканом поезії, безсмертним, скинутим з небес”. Він утілював у віршах найземніші проблеми китайців: утиски селян, тугу жінки за чоловіком, який пішов на війну, гіркий сум від проводів друга.
Водночас його поезія, як і вірші його друга Ду Фу, глибоко філософічна іі асоціативна.
Персько-таджицькій ліриці притаманні філософічність, увага до внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її почуттів, оспівування жінки, кохання, алегоричність. Її родоначальником уважають Рудакі (Адама поезії). Омар Хайям був майстром рубаї, у яких порушив найважливіші проблеми людського буття, безліч філософських питань. Гафіз у газелях уславив людину, її вільнолюбний дух, кохання, природу й рідну країну.
Персько-таджицькій ліриці притаманна алегорична багатозначність і рельєфність образів.
Поема “Пісня про Роланда”‘
Яскравим явищем середньовічної поезії була творчість вагантів, які сміливо змішували жанри, стилі, учену латину й живі народні мови. Велика кількість “учених” вставок разом із фольклорним матеріалом, що поєднані життєрадісним пафосом (анакреонтичні мотиви), надають цій поезії неповторної оригінальності, роблять її унікальним явищем світової літератури.
Поему Данте “Божественна комедія” називають енциклопедією середньовіччя. Поет неначе мандрує загробним християнським світом, потрапляючи до Пекла, Чистилища й Раю, звідси назви її частин. Данте так пояснював алегоричний зміст поеми: вона вказує людству шлях від гріховності й анархії до спасіння і щастя – через засудження (Пекло), спокуту (Чистилище) до Блаженства (Рай). Іван Франко високо оцінив заслуги італійця: “Дайте є найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням тою, що називаємо Середніми віками.
Уся культура, усі вірування, усі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й поглядами коріниться в минувшині…”