Євген Гребінка
Українська мелодія
“Ні, мамо, не можна нелюба любить! Нещасная доля із нелюбом жить. Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!” “Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою! А в світі якеє життя сироті? І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу. Стогнать під землею, як горлиця, стану” “О мамо, голубко, не плач, не ридай, Готуй рушники і хустки вишивай. Нехай за нелюбом
Під ним рано й вечір матуся квилить: “О, Боже мій милий! що я наробила! Дочку, як схотіла, із світа згубила!” Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Вірш Є. Гребінки “Українська мелодія” розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину.
Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.