Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний Я.:
Іду посеред поля я, Іду; Голівонька вже крутиться – Впаду, Тоді над лине мавонька, Як сон
(В. Поліщук).
Не часто трапляється
Вишневий цвіт З вишневих віт Вишневий вітер,
Звіває з віт. Тристопний Я. також не дуже поширений: Заквіт осінній сум, Осінній сум заквіт.
На віях я несу Гаптований привіт – І любій принесу, Прохатиму: візьми; Заквіт осінній сум – Заквітнемо і ми
(В. Чумак).
Чотиристопний Я., завдяки своїй гнучкості та місткості, – найуживаніший в українській поезії:
Яких іще зазнаю кар? Якими нетрями ітиму Шляхами з Риму і до Криму
Під гвалт і кпини яничар?
(І.
Часто спостерігається п’ятистопний Я.: Гарячий день – і враз достигне жито І доп’яніють обважнілі грона. Він ще незнаний, ще непережитий, Єдиний день – мого життя корона
(Олена Теліга).
Шестистопний Я., що за кількістю складів відповідає олександрійському віршеві, був улюбленим розміром київських “неокласиків”, передовсім М. Зерова, хоч до нього зверталися й інші автори, зокрема Б.-І. Антонич:
Антонич був хрущем і жив колись не вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Семистопний Я. спостерігається серед вільних ямбів:
Зсуваються усе грізніше чорно сизі хмари… Стає на всій землі надто душно, темно; тяжко, млосно… … І тоскно В мінливім блискавок червонім миготінні
(А. Казка).
Восьмистопний Я. – крайній, помежовий у сучасній ритмо-метричній системі:
Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранців
(Б.-І. Антонич).
В Елладі Я. називали жартівливі вірші, що використовувалися під акомпанемент музичного інструмента – ямбіке. Згодом Я. означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбічним розміром. Пізніше Я. поступово виповнювалися жанровим змістом, що в українській поезії засвідчили збірки С. Гординського “Слова на каменях. Римські ямби” (1937), М. Бажана “Ямби” (1940).
Я. вживається й у формі вільного вірша як вільний Я. при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування. Найчастіше такий Я. практикується в жанрі байки і тому називається байковим віршем. Я. використовується й за відсутності римування в межах строфи, власне, у білих віршах:
Коли нараз мені в чужому краї Не вистачить на подих України, Коли поміж небес та океанів Не втримають мене сріблисті крила, – Зостанеться гарячий попіл предків, І я розвіюсь над широким світом
Живучими пилинками землиці – Тієї, у якій коріння хліба, Тієї, у якій моє коріння
(П. Перебийніс).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)