Окситонна рима

Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, село, крило тощо – відносилися до категорії “чоловічих рим”). В українській поезії силабо-тонічного гатунку О. р. чергується здебільшого з парокситонною римою, хоча трапляються

випадки із суцільним окситонним римуванням:

Вже красується, мов жито, світлий сум,

Вколосилася зерном моя печаль…

Бо навік відбила сонячну красу

Молодих очей душі холодна сталь… (Лада Могилянська).

О. р. співпадає не лише з окситонною клаузулою, а й із внутрішнім римуванням, де активізується цезура( “Вибираються в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто”. – Б.-І. Антонич), або внутрішнім і зовнішнім, як у леонінському вірші (“Зеленіють жита, і любов одцвіта”. – В. Сосюра; “Не сон, а сміх, і / не сміх, а осміх – / Сніг!” – М. Йогансен і т. п.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Окситонна рима