Апокопа

Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення:

Що кидає тебе у відчай?

Котра частина твого “я”?

Ота, що плаче?,

Та, що квилить?

Ота, що наріка? (Л. Ярмак).

Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” втратило закінчення “є”, тобто повну форму закінчення. Інший приклад з вірша П. Тичини “Вітер з України”:

Він замахнеться раз –

Рев! свист! кружіння!

У

другому рядку лише слово “кружіння” має повну форму, тоді як “рев” вжито замість “ревіння”, “свист” – замість “свистіння”. Подеколи А. Має авторську специфіку: “Гей, розчиняйте всі вікна, хай увірвесь у груди вогкість” (М. Семенко).

В деяких випадках А. сполучається з аферезою, синхронізуючи її смислові поля. До цього прийому вдавався П. Тичина:

Вітер вітер ві

Терзає дуба кле

На хмарах хмуре сон

Це знов осінній ві

Цей досвід плідно використовували поети наступних генерацій, зокрема В. Стус.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Апокопа