Епістолярний жанр, жанр листа на Русі оформився ще в XVІ столітті (“Переписка Івана Грозного із князем Курбским (Срібним)”). Копія, безумовно, як це доводять знайдені археологами письмові свідчення, “письмописание”, як один із засобів комунікації, існувало й набагато раніше. З появою світської літератури жанр цей не втрачає своєї актуальності. І вже не тільки служить засобом спілкування між людьми, але часом навіть уводиться на сторінки літературного твору.
З’являються повісті й романи в листах, що, звичайно, було викликано
И це нововведення, звичайно, допомагало як у загальній характеристиці персонажа, як у розкритті авторського відношення до нього й всьому що відбувається, так і розвитку дії в загальній концепції добутку. Використає цей прийом і Пушкіна. Причому в його добутках лист, вираження думок і почуттів на папері стає своєрідною перевіркою для героя. “Розум” і “серце”, “почуття” і “розум” обов’язково сусідять у листах пушкінських героїв, що дозволяє розцінювати їх
Великого листа, послання, “записок” – так визначає їх сам Пушкін, – написаних Петром Гриневим і адресованих, можливо, онукам. Не випадково автор розділяє себе й оповідача (Гринева), тим самим дозволяючи й собі зробити заключну приписку (від видавця).
Але почнемо не із цього. Як же впливають листа на розвиток дії. Яка їхня художня роль у структурі роману
Отже, з одного боку, жанр історичного роману визначав завдання добутку – повністю розкрити епоху, але з іншого боку – сама назва (“Капітанська дочка”) виявляє ще один план добутку – показати просте людське життя, зрозуміти людину у своєму часі, його інтимні, духовні й суспільні прагнення. Причому обоє ці “плану” взаємозалежні, і тому можна говорити про декілька конфліктів у романі: історичному, особистому, суспільному, психологічному й побутовому. При розкритті їхню величезну роль грають листа героїв, “вносящие” живий струмінь у роман.
Так, є в добутку листа, що описують історичні події або передвіщають їх. Лист генерала капітанові Миронову навіть написано подібно історичній записці, як на лексичному так і на стилістичному рівні, і є зав’язкою історичного конфлікту. Сам лист побудований як цілісний добуток: спочатку експозиція (уводиться образ Пугачова – “розкольник”, “лиходій”, “самозванець”), потім динамічна картина його дій, створена за допомогою достатку дієслівних форм (“зібрав”, “зробив”, “розорив”, “учиня”, “зробивши”), і висновок (наказ відбити, а те й винищити “указаного лиходія”). Але цей лист піднімає не тільки історичні, але. і побутові й філософські питання
Так, наприклад, приписка “по секреті” обіграється Пушкіним у добром і небагато іронічному епізоді спроби Івана Кузь-мича сховати положення справ від Василиси Єгорівни; уживання ж однини по відношенню всіх дій Пугачова як би створює образ його самітності; і саме за цим листом треба питання, поставлений Гриневим, якому можна розцінювати як риторичний: “Як ти думаєш, чим це скінчиться”
Є в добутку згадування й про інший лист із історичним контекстом (відозва Пугачова). Протиставлення двох цих послань дається Пушкіним щодо лексики й інтонації, служить для створення характеристик обом таборам; це початкова крапка порівняння їх (особливо ця тема буде розвинена далі при описі двох рад).
Листа Зурина Гриневу, батька Гринева Петруше й Савельичу, оренбурзькому генералові розкривають побутовий і моральний конфлікти. Не випадково при прочитанні останнього листа генерал постійно робить виправлення від себе, що створює образ єднання написаного й дійсного, на сторінки роману входить мотив правди життя, що відповідає ідеям реалістичного добутку
Лист Маші є кульмінацією як особистого, так і психологічного конфліктів (повністю розкриваються характери Маші, Швабрина й Гринева).
У приписці видавця коротенько дається текст ще одного листа (Катерини ІІ батькові Гринева). Причому в ньому піднімається одна з головних проблем усього добутку – згода розуму й серця. “…похвали розуму й серцю дочки капітана Миронова”, – говориться в ньому, і мимоволі напрошується порівняння з текстом Грибоєдова (“Розум із серцем не в ладі”). Тобто, як уже говорилося, кожний герой розцінюється з позицій розуму й почуття, але мотив Грибоєдова “живої” і “не живої” життя вводиться за допомогою листів і їхнього впливу на розвиток сюжету й у дію роману (згадаємо раду оренбурзьких чиновників, образи Швабрина й Гринева, та й саме протиставлення миру й бунту).
Отже, листа допомагають розкриттю конфлікту. Але це не єдина їхня роль у добутку. Велике значення мають вони й у композиції, повороті сюжету, і в розкритті характеру героя.
Кожний лист спростовує намір або припущення, зроблене раніше, і зовсім зненацька направляє події в інше русло. Отже, розглянемо їх згідно “хронології” роману. Всі “блискучі надії” Петруши “валять”, тому що батько його пише лист не князеві Б., а стародавньому своєму товаришеві, що, взагалі ж, і є початком всіх подій, що відбулися з ним, можна навіть сказати, що це і є зав’язка всього добутку
Текст листа з’являється на сторінках роману пізніше й знову валить всі надії Гринева (епізод з “їжаковими рукавицями”). Цим постійним пріоритетом волі батька над мріями сина Пушкін піднімає ще одне вічне питання російської літератури – проблему “батьків” і “дітей”, “мудрості й недосвідченості”…
Лист Зурина Гриневу є своєрідною експозицією характеру Петра Андрійовича, тому що змушує його перейти до рішучих заходів (“зараз” або “ніколи”). Листа батька Гринева Петрові й Савельичу є розвиток любовного й психологічного конфліктів, знову змінюють вони звичний хід подій, повертають сюжет (відкривається неможливість Маші’ і Гринева бути разом;
Розкриваються характери батька Петра Андрійовича, Маші, Петра й Швабрина). За допомогою алітерації звуків, і і інтонації (достатку окличних і питальних речень) Пушкін передає обурення батька. “Син мій Петро!” – починається лист, адресоване Гриневу, і фраза ця, завдяки знак оклику й всьому фонетичному складу, звучить як “Син мій Камінь!” (адже Петро в перекладі із грецького – “камінь”), і стає ясно, чому Петро Андрійович із перших же рядків побачив, що вся справа не відбулася. Звертання ж до Савельичу ще більш суворо. “Соромно тобі, старий пес!”, “пошлю свиней пасти!” – пише йому батько Гринева. Але все-таки Пушкін зображує його і як батька що піклується, як про фізичний (” чиДобре його залікували”), так і про духовне здоров’я (“Що з тебе буде”) сина
У відповідному листі Савельич намагається повернути все на колишнє місце. “Грамота” його має кільцеву композицію (оповідання починається й закінчується переказом листа опонента), що, можливо, символізує спробу його помирити батька із сином і “відновити” хід подій життя. Але вона невблаганна, тому приходить ще одне, секретне, лист, що міняє вже не тільки
Долю Гринева, але й долю всіх мешканців белогородской міцності. І от… у міцності з’являється вже знайомий по листу “лиходій” Пугачов, що і тут робить грабежі й убивства й завдяки щасливому випадку рятує Гринева. Але піднесений йому Савельичем список “розграбованого добра” і наступний “припадок великодушності” не дозволяє розцінювати його лише як тирана й
Відпущений Пугачовим Гринев, приїжджаючи в Оренбург, не знаходить підтримки з боку чиновників, і лише лист Маші спонукує його піти проти бездіяльної політики “обережності” і “розсудливості”. Важлива роль цього листа й у розкритті її образа. Смиренність перед Богом (“Богу було завгодно”, “молю Бога!”) і дівоцька гордість (“легше вмерти, чим вийти заміж за таку людину”) сполучаються в ній. Велике значення грає лист у розвитку сюжету й розкритті інших характерів (відкривається шляхетність Гринева, великодушність Пугачова й підлості Швабрина; Маша врятована й відправляється разом із Савельичем до батьків Гринева). І от… в “саму хвилину”, коли майбутнє життя тільки стало представлятися Петруше, “несподівана гроза вразила” його…
Новим ударом стає секретний папір, що прийшов Зурину, про арешт Петра. Можна сказати, що листа в контексті роману і є саме життя, непередбачена й мінлива. Так раптово міняється й уклад життя в именье Гриневих після одержання листа від князя Б., що сповіщає про арешт Петра Андрійовича
Здається, що справа непоправно, адже шляхетність Гринева не дозволяє йому вмішувати Машу. Але вона пише прохання Катерині й відправляється в Петербург, щоб особисто вручити його їй. І зовсім випадково встретясь із царицею, передає їй лист, що виправляє все положення. Це і є розв’язка всього роману, саме на цьому закінчуються записи Гринева.
Підведемо підсумки: листа героїв не тільки допомагають розвитку сюжету, композиції, але й розкривають характери героїв, їхньої думки й почуття. До речі, мовлення героїв індивідуалізоване навіть у листах, що створює живу характеристику їхніх образів, допомагає краще зрозуміти їх дії.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)