Одна з особливостей художньої манери Буніна – ліричність його прози. У багатьох оповіданнях письменника головним є не сюжет, а відверте вираження авторських почуттів стосовно героїв і подій. У таких добутках скріпним елементом тексту стає не тільки послідовність подій, але й почуття автора – його думки, спогаду, асоціації. “Антоновські яблука” – це психологічне оповідання, що має форму внутрішнього монологу й передає почуття ліричного героя-автора. “Антоновські яблука” – це спогад автора про недавнє минуле – про стародавні
Особливість пам’яті полягає в тому, що від дитинства і юності на все життя залишаються добрі й приємні спогади, тому що тоді людина була ще молода, ще здоровий, повний надій і сил.
“Антоновські яблука” складаються із главок, у яких описується осіння природа вересня, жовтня, листопада й початку
Антонівські яблука вродилися на славу, і хазяї цілими днями продають їх прямо в саду, а вночі на возах відвозять у місто.
Ночі холодні і ясні, так що добре видно великі зірки й чутний найменший звук. Для хлопчика, що сприймає цю картину, цікаво всі навколо: різні покупці яблук, шум минаючого поїзда, стара рушниця сторожачи. Життя здається йому чудесною казкою.
У другий головкомі описується інший рік і осінь воктябре. Її спостерігає вже юнак, його займають зовсім інші картини: древні старі, які не бояться смерті; господарські, статечні мужики; сільські престольні свята, коли ошатний народ задоволений, умиротворений. Юнак із задоволенням буває у своєї тітки Ганни Герасимівни, неметушливої, домовитої, привітної.
У третьої головкомі показана осінь у листопаді, коли листи всаду облетіли, а на полях зеленіє озимина. Міркує про цей час людин, ще молодий, здоровий, сильний, витривалий; він бере участь у псовому полюванні, цілий день ганяється за вовком разом з іншими мисливцями, а ввечері із цікавістю спостерігає їхнє безладне застілля. Коли оповідач, проспавши наступне полювання, залишається один у притихлому будинку, він з інтересом перегортає книги XVІІІ століття зі старої бібліотеки або розглядає портрети давно померлих предків.
У четвертої головкомі осінь-подзимок сприймається літнім героєм-оповідачем, для якого життя втратило зачарування й інтерес.
Люди, яких він зустрічав у своєму дитинстві й молодості, умерли Тепер його більше займають спогади про минуле, чим нові враження. Герой полює один на пустельній рівнині. Безнадійний, сумний настрій не тільки в оповідача, але й у природі: затихають поля, ліс “протягає”, дні синюваті, похмурі, короткі. Співзвучна цьому настрою пісня, що співають дрібнопомісні мисливці: вітер розчиняє ворота й білий сніг заметає дорогу.
Осінь – пора зів’янення – скінчилася, прийшла зима, що часто у фольклорі асоціюється зі смертю природи.
Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що чотири головкоми, що показують різні періоди осені й різний віковий погляд на мир, утворять закінчений добуток. По жанрі “Антоновські яблука” оповідання, одночасно ліричний (психологічний), тому що має форму внутрішнього монологу, і філософський, тому що осмислює людське життя, що швидко проходить, залишаючи в душі людини світлі спогади й підсилюючи думку про неминучий кінець Що ж поєднує чотири настільки різні головкоми в одне оповідання? Композиційно всі головкоми скріплюються образом ліричного героя і його постійних згадувань про неповторний захід антонівських яблук, що зв’язується в автора з осінню й добротним, спокійним життям дворянських садиб.
У першої головкомі хлопчик гуляє по яблуневому саду, у другий приводиться прикмета “ядреная антонівка – до веселого року”, у третьої перед тим, як читати стародавні книги, оповідач знаходить у саду під яблунею серед опалого листя випадково забуте, холодне й мокре, але незвичайно смачне яблуко. У четвертої головкомі відзначається, що запах антонівських яблук зникає з поміщицьких садиб, тому що осінь переходить у зиму, а хазяї дворянських садиб умирають або розоряються
(2 votes, average: 4.50 out of 5)