У творі є епізодичний образ дяка Запорожця, який, однак, має значне змістове навантаження. Він з’являється на початку та в епілозі повісті. У напівгумористичному плані подано портрет дяка Запорожця: “Увіходить сива шапка, пальто – наопашки, під рукою кавун. Сміливі сірі очі, шовкові русі кучері – гарний…”. Устами дяка автор дає характеристику попові: “Дерій, зажера, заїдливий”, “тільки путня людина прибуде в Село – згїсть”, “не людина – собака пінява”.
Служителі культу ворогують між собою, “Не любимо
Вступивши до вчительського інституту, кидає його, бо він здається для нього “тюрмою”. У кінці повісті ми знову зустрічаємо Запорожця: п’яний дяк заблудився і потрапив у болото, з якого не може вийти. Звідти доноситься його голос: він співає улюблену Тетянину пісню “Чого вода каламутна”.
Загинув чудовий талант співачки. Пропадає педагогічний хист двох молодих учителів, які мріяли яро університет. Адже після участі у багатолюдному похороні Тетяни, який перетворився у мітинг протесту, шлях до вищого навчального закладу їм закритий.
Не здійснилися сподівання й дяка Запорожця – людини хоч і пропащої, але досить обдарованої. Як бачимо, тогочасні умови калічили життя талановитих людей з народу. “Так… талант… Розмовляли довго-довго.
Про Тетяну, про її долю… Про долю того кращого цвіту народного, некоханого, дощами неполиваного, що гнеться з торбами, сонцем запалений, смутний, скрізь попід позамиканими брамами мурованих шкіл.” Доля народних талантів наводить героїв повісті на невеселі роздуми. Смерть Тетяни спричиняє їм невимовний біль.
Однак друзі-вчителі не зневірюються, бо це сильні, вольові натури. Хоч кінець повісті трагічний, твір у цілому має оптимістичний характер.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)