Роман “Диво” Павла Загребельного доводить, що справжні дива створюють не королі чи фараони, а прості талановиті люди. Адже не самі владарі будували замки чи піраміди, а будівничі, імена котрих, на жаль, не завжди залишалися в історії. Немає точних відомостей і про будівничого храму Софії Київської, історію котрого розповідає нам Павло Загребельний в романі.
Навіть ім’я героя – Сивоок – було вигадано автором. Ті події, які відбуваються з героєм, є настільки цікавими та правдоподібними, що сприймаються читачем як чистісінька
Сивоок по праву може називатися дитям Космосу – наскільки неземний його талант. Вихованням героя займався дідусь Родим, який створював гарні вироби з глини. Це були глечики, посуд, язичницькі божества.
По-особливому ставився Сивоок до Ярила, бо вбачав схожість свого вихователя з цим божеством. Протягом життя герой збудує кілька неперевершених храмів та завжди пам’ятатиме глиняні образи діда Родима. Доля героя досить драматична, адже тоді були непрості події у світі.
В
Кохав він не один раз, але всі жінки чомусь гинули. Можливо саме тому у його Оранти такі сумні очі, ніби сповнені світової печалі. За своє життя герой встиг побудувати два прекрасні храми – Софію Київську та храм Духу. Сивоок мав непокірну вдачу. А разом з величезним талантом такий характер набував особливої величі.
Самому князю Ярославу герой заявляє, що людина мистецтва – це не раб. Він не підкоряється ні церкві, ні боярам, а тільки тим людям, котрі своєю невтомною працею збагачують нашу землю. Починаючи роботу над собором, герой мріє створити щось надзвичайне, справжнє диво, яке буде пробуджувати в людях духовність.
Князь Ярослав Мудрий згодом зробить цікавий висновок про великого будівничого: Сивоок схожий на свою землю. Таке глибоке порівняння говорить про те, що звичайний юнак з гущі народу стає справжнім речником цього народу. Історичний роман “Диво” із задоволенням читають різні читачі, адже образ простого, але талановитого будівничого викликає щире захоплення.