“Війна й мир” – російська національна епопея, у якій знайшов своє відбиття характер великого народу в той момент, коли вирішувалися його історичні долі. Товстої, прагнучи охопити все, що він знав і почував у цей час, дав у романі звід побуту, вдач, духовної культури, вірувань, і ідеалів народу. Тобто головним завданням Толстого було розкриття “характеру російського народу й війська”, для чого він і використовував образи Кутузова (виразника ідей народних мас) і Наполеона (людини, що персоніфікує антинародні інтереси). Л. Н. Толстой
У Толстого був свій погляд на роль особистості в історії. У кожних чоловік два життя: особиста й стихійна.
Товстой говорив, що людина свідомо живе для себе, але є несвідомим знаряддям для досягнення загальнолюдських цілей. Роль особистості в історії мізерно мала. Навіть сама геніальна людина не може по своєму бажанню направляти рух історії. Її творять маси, народ, а не окрема особистість, що піднялася над народом. Але Лев Миколайович і не заперечує ролі людини в історії, він визнає обов’язок діяти в границях можливого
На його думку, ім’ю генія заслуговує той з людей, хто обдарований здатністю проникати в хід історичних подій, осягати їхній загальний зміст. Такі одиниці. До них і ставиться Михайло Кутузов.
Він є виразником патріотичного духу й моральної сили російської армії. Це талановитий і, коли треба, енергійний полководець. Товстої підкреслює, що Кутузов – народний герой. У романі він з’являється як істинно російська людина, далекий удавання, мудрий історичний діяч.
Головне для Лева Толстого в позитивних героях – зв’язок з народом. Наполеон, що протиставляється Кутузову, піддається нищівному викриттю, тому що він обрав для себе роль “ката народів”; Кутузов же звеличується як полководець, що вміє підкоряти всі свої думки й дії народному почуттю. “Думка народна” виступає проти загарбницьких воєн Наполеона й благословляє визвольну боротьбу.
Народ і армія зробили в 1812 році Кутузову довіра, що він виправдав. Російський полководець коштує явно вище Наполеона. Він не залишав свою армію, з’являвся у військах в усі найважливіші моменти війни. І отут ми можемо говорити про єдність духу Кутузова й армії, про глибокий їхній зв’язок. Патріотизм полководця, його впевненість у силі й мужності російського солдата, передавалися армії, що, у свою чергу, відчувала тісний зв’язок з Кутузовим. Він розмовляє із солдатами на простій російській мові.
Навіть піднесені слова в його вустах звучать буденно й протистоять брехливій мішурі фраз Наполеона. Так, наприклад, Кутузов говорить Багратіону: “Благословляю тебе на великий подвиг”.
А Наполеон перед Шенграбенским боєм звертається до своїх військ з довгим войовничим мовленням, обіцяючи їм невичерпну славу. Кутузов такої ж, як і солдати. Можна зрівняти його, коли він у похідній обстановці називає звичайного солдата голубчиком, звертається до армії із простими словами подяки, і його ж, що потухли й байдужого, при парадній зустрічі із царем.
Він вірив у перемогу над ворогом, і ця віра передавалася армії, що сприяло підйому настрою солдат і офіцерів. Малюючи єдність Кутузова й армії, Толстой приводить читача до думки про те, що переможний результат війни визначився насамперед високим бойовим духом війська й народу, чого у французької армії не було. Наполеон же не підтримував свої війська у важку хвилину.
Під час Бородінського бою він перебував так далеко, що (як це й виявилося згодом) жодне розпорядження його під час бою не могло бути виконане. Наполеон – нахабний і жорстокий завойовник, дії якого не можна виправдати ні логікою історії, ні потребами французького народу. Якщо Кутузов втілює народну мудрість, то Наполеон – виразник помилкової мудрості. За словами Толстого, він вірив у себе, а увесь світ вірив у нього. Це людина, для якого цікаво тільки те, що відбувалося в його душі, а інше не мало значення.
Наскільки Кутузов виражає інтереси народу, настільки Наполеон жалюгідний у своєму егоїзмі. Він протиставляє своє “я” історії й тим прирікає себе на неминучу катастрофу. Відмітною рисою характеру Наполеона було також позерство.
Він самозакоханий, самовпевнений, упоєний успіхом.
Кутузов же, навпаки, дуже скромний: він ніколи не хвастався своїми подвигами. Російський полководець позбавлений який би те не було рисовки, хвастощів, що є однієї з рис російського національного характеру. Наполеон почав війну, жорсток і кровопролитну, не піклуючись про людей, які гинуть у результаті цієї боротьби. Його армія – армія розбійників, і мародерів. Вона захоплює Москву, де протягом декількох місяців знищує запаси харчування, культурні цінності…
Але все-таки російський народ перемагає. При зіткненні із цією масою, що піднялася на захист Батьківщини, Наполеон із зарозумілого завойовника перетворюється в боягузливого втікачО. На зміну війні приходить мир, а “почуття образи й мести” переміняється “презирством і жалістю” у російських солдатів.
Протиставляється й зовнішність наших героїв. У зображенні Толстого в Кутузова виразна фігура,’ хода, жести, міміка, те ласкавий, те глузливий погляд.
Він пише: “…проста, скромна, і тому істинно велична фігура не могла влягтися в ту брехливу форму європейського героя, мнимо керуючими людьми, що придумали”. Наполеон же змальований прямо-таки сатирично. Товстої зображує його маленьким чоловічком з неприємно-удаваною посмішкою (тоді як про Кутузова пише: “Особа його ставало усе світліше й світліше від старечої лагідної посмішки, зірками, що морщилася в кутах губ і око”), з жирними грудьми, круглим животом, жирними стегнами коротеньких ніг. Кутузов і Наполеон – антиподи, але в той же час обоє є великими людьми. Однак, якщо випливати теорії Толстого, справжнім генієм із цих двох відомих історичних особистостей можна назвати лише КутузовО.
Це підтверджують слова письменника: “Немає величі там, де немає простоти”. Лев Миколайович Толстой правдиво зобразив російського й французького полководців, а також створив живу картину російської дійсності першої половини XІX століття. Дійсно, “Війна й мир” є одним із самих значних добутків не тільки росіянці, але й світової літератури. Один голландський письменник говорив: “Якби Господь захотів написати роман, він не зміг би цього зробити, не взявши за зразок “Війну й мир”.
Я думаю, із цією думкою не можна не погодитися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)