Окремі історичні характери в романі Лева Толстого “Війна й мир”

У романі Лева Толстого ” Війна й мир” велике значення приділяється не тільки психології, але й філософії, історії. Товстої хотів показати не, як Достоєвський, а людську масу й способи впливу на неї. Історія в Толстого – це взаємодія мільйонів людей. Він намагається показати, що окрема людина, історичний діяч не в змозі впливати на людство.

Окремі діячі в Толстого показані як люди, що коштують поза історичним процесом і не здатні впливати на нього. У Толстого вони – просто люди й насамперед – люди

Вони вступають у взаємодію

з іншими героями добутку, і кожний герой становить про нього своя думка насамперед як про людину. Так надходить і Андрій Болконский – він контактує практично з усіма історичними діячами його часу: Наполеоном, Олександром, Кутузовим, Францем-Иосифом. Цікаво подивитися, як князь Андрій ставиться до кожного з них

Насамперед варто розглянути відношення князя Андрія до Кутузова. Це людинаа, що князеві Андрієві добре знайомий, саме до Кутузова послала служити князя Андрія його батько. Старий князь “передає естафету батьківства” Кутузову.

Завдання й того й іншого – зберігати князя Андрія. Ні той ні іншої

не має сил вплинути на його долю. Князь Андрій любить Кутузова як доброго дідуся й батька своєї армії, і саме через Кутузова князь Андрій з’єднується з народом.

Кутузов не в силах вплинути ні на кого, на хід історії й змінити його. Він виступає тут як архангел Михайло – проводир святого воїнства. Російське військо – святе військо, воно захищає свою країну від Антихриста – Наполеона й війська диявола. І як Архангел Михайло, Кутузов практично ніякими діями не заважає Наполеонові

Він уважає, що Наполеон опам’ятається й покається, як воно й трапилося. Наполеон розуміє всю марність війни проти росіян. Наполеон не може воювати з росіянами. Антихрист не може воювати зі святим воїнством. І йому залишається тільки піти, визнавши свою поразку.

Ця боротьба розвертається у вищих небесних сферах, і князь Андрій, як істота вищого порядку, розуміє, що Наполеон і Кутузов – не просто головнокомандуючі двох ворожих армій. Це істоти, особистості яких сформувалися десь в інший світі. Бородіно – це свого роду Армагеддон, остання сутичка, остання битва Добра й Зла.

Так це й трапилося – у цій битві Наполеон зазнав поразки. Князь Андрій це розуміє, у нього це розуміння десь на підсвідомому рівні. Він не віддає собі в цьому звіту. На початку роману він сприймає Наполеона як володаря миру, розумного й чесного. Це погодиться з біблійними апокрифічними словами про те, що Антихрист прийде панувати й всі його будуть любити.

Так і Наполеон – прийшов панувати й хотів влади над усіма. Але Русь не можна скорити, Русь – свята земля, святе воїнство, її не можна завоювати. У князя Андрія при Бородіні, при алегоричному Армагеддоне була своя роль – він з’явився символом ангельської смиренності, і тут він протипоставлений Кутузову, що дає бій Антихристові. І Кутузов тут сприймається князем Андрієм саме так, як сприймають ангела – як доброго загального батька

Тут, щоб закінчити розмова про Кутузова й Наполеона в сприйнятті князя Андрія, потрібно сказати про відмінність Кутузова від Наполеона, про розходження в їхній філософії й світогляді. Кутузов більше близький до князя Андрієві, тому що це східний тип людської свідомості. Князь Андрій сам близький до нього. І це зближає його з Кутузовим. Наполеон же – уособлення західної філософії й західного світогляду

Зовсім інакше князь Андрій сприймає двох імператорів – Олександра й Франца-Иосифа. Це звичайні люди, яких доля піднесла на вищий щабель влади. Вони не можуть удержати цю владу в руках. Князь Андрій почуває ворожість до обох імператорів. Вони земні володарі, але вони неварті бути ними.

Вони бояться цієї влади й передоручають її своїм генералам, командуючим, радникам і іншим служникам влади. В Олександра така ж філософія, він передоручає свою функцію головнокомандуючого Бенигсену й іншим іноземцям. Андрієві не подобаються люди, які не здатні відповідати за свої вчинки. Якщо ти не можеш панувати – навіщо називатися императоромвласть – це насамперед відповідальність за тих людей, які тобі підкоряються.

Олександр не міг за них відповідати. Франц-Иосиф теж. Князь Андрій більше поважає Олександра за те, що він зрозумів свою нездатність командувати армією й передав її Кутузову. Франц-Иосиф не здатний зрозуміти навіть свою неталановитість.

Він дурнуватий і огидний князеві Андрієві, що почуває своя перевага над обома імператорами. Це відчувається десь на підсвідомому рівні. В Андрія до них відношення ангела, що не прощає

А к полководцям, які потерпіли поразка, у кня-зя Андрія відношення співчутливе. Наприклад, до генерала Маку в нього відношення офіцера. Він бачить його, приниженого, розбитого, що потеряли все своє військо, – і в нього не народжується обурення.

Генерал Мак прийшов до апостола Михайлові – Михайлові Илларионовичу Кутузову. Він прийшов з непокритою головою, мокрий, понурий. Він не приховує своєї провини, і архангел Михайло прощає його. І слідом за ним прощає його апостол Андрій. Іншого полководця, уже російського, князя Багратіона, Михайло благословляє на подвиг. “Благословляю тебе, князь, на великий подвиг” – так говорить Кутузов, і князь Андрій просить дозволи супроводжувати його, як його ангел-хоронитель

Особняком коштує відношення князя Андрія до Михайла Михайловичеві Сперанскому. Князь Андрій не сприймає його як людини. Дуже важлива тут така деталь, як металевий сміх і холодні руки Сперанского. Це говорить про Сперанском як про машину, створеної кимсь на “благо” держави. Його завдання – реформувати й обновляти.

Він на це запрограмовано. Князь Андрій не може працювати з машиною й розстається сним.

Таким чином, історичні діячі оцінюються князем Андрієм поразному, але жоден не сприймається як істота, здатне до впливу на світовий історичний процес. Це істота не від миру цього, і в них немає сили навіть на те, щоб вплинути на історію, навіть як простий народ. Вони не є народом і випадають із людства, тому що вони занадто сильні для нього, а виходить, занадто слабкі