На невеликих островах у Тихому океані розташована “країна, де сходить сонце” – Японія. Протягом тривалої історії її жителі створили свою самобутню культуру, яка вирізняється перш за все схилянням перед прекрасним. Культ краси в повсякденному житті японців виявляється в складних умовностях японської ввічливості, у витонченості ієрогліфічної писемності, в традиції чайної церемонії, в мистецтві ікебани, і незвичайних для європейців святах милування природою: навесні – квітучою сакурою, восени – місяцем, узимку – снігом.
Японський
Дівчина несла в руці рожеве крепдешинове фуросікі з вибитими на ньому білими журавлями. Звідси й назва твору: журавлі – символ чистоти й краси, до яких прагне людська душа.
Чайний обряд
Той, хто дійсно прилучається до таїни чайного ритуалу, ніби проходить обряд очищення.
Твір Кавабати, просякнутий настроєм споглядання, дає можливість по-новому побачити речі, відчути красу в буденному. Речі у Кавабати живуть своїм особливим життям. Автор детально, з душевним трепетом, начебто про людей, розповідає про чайний посуд. “Стародавні чашки… їм, певне, років триста-чо-тириста, а скільки в них світла!.. Задавалося, життя б’ється під їхньою гладенькою поверхнею.
Кікудзі дивився на чашки, а йому ввижалися його батько і мати Фуміко такі ж чисті й непорочні”. Кавабата показує, що свідомість японців, яка звикла шанобливо ставитися до речей, обожнює і предмети мистецтва, і предмети побутового вжитку, вбачаючи в них втілення краси. “Кікудзі зупинив погляд на глечику. З-під білої поливи ледь-ледь проступав багрянець.
Кікудзі простяг руку й торкнувся чарівної поверхні глечика: вона була холодна, та від слабкого багрянцю, здавалося, струмувало тепло. – Гарне “сіно'”… І мені воно подобається… Приємне, як сон…”
Японці вміють оточувати себе красивими речами, квітами, творами мистецтва, які стають невід’ємною частиною їхнього повсякденного життя. Стіни павільйону для чайної церемонії у помешканні Кікудзу прикрашені чудовими картинами. У його кімнатах завжди стоять живі квіти.
Милування темно-синьою квіточкою іпомеї на тендітному стебельці у вазочці з висушеної диньки навіює Кікудзі роздуми про швидкоплинність життя і вічність краси. “Тендітна іпомея, що й за день внівець зів’яне, й трьохсотлітня динька… Вражений цим порівнянням, Кікудзі якийсь час не міг відвести погляду від квітки”.
Японській національній культурі притаманне прагнення людини до гармонії з природою. Герой повісті “Тисяча журавлів” постійно відчуває її поруч. Крокуючи доріжками храмового саду, Кікудзі помічає, що дика азалія на схилі гори вбралася в пуп’янки. Повертаючись додому електричкою після ночі, проведеної з пані Оота в готелі, він бачить картину вранішньої заграви, і його зір фіксує всі деталі цього пейзажу: “Червоне сонце ніби пливло на обрії, ковзаючи по вершечках дерев. Ліс виступав на небі чорним силуетом”.
Згодом ця картина до найдрібніших подробиць вималюється в його уяві при звістці про смерть пані Оото. Кікудзі здатен насолоджуватися природою, відчувати живий потік її енергії. “Зірка блищала серед хмар і тому здавалася ще більшою, ніж була насправді. Ореол навколо неї був аж наче вологий”.
“Безглуздо-збирати черенки, коли на небі сяє зірка свіжим блиском”, – майнуло в голові Кікудзі”.
Твори Я. Кавабати розповідають про приховану красу світу, в якій живуть люди і яка живе в людях, але її вони не завжди помічають. Свою Нобелівську лекцію (Нобелівська премія була присуджена митцю 1968 р.) письменник назвав “Красою Японії народжений”. Цією назвою Кавабата хотів підкреслити, що досягненнями у своїй творчості він зобов’язаний тому духові національної культури, який зветься “красою Японії”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)