Віреле (фр. virelai від virer – кружляти, повертатися) – дев’ятирядкова строфа у французькій поезії XV-XVI ст. Тут римуються другий, п’ятий та сьомий вкорочені рядки, інші – подовжені – охоплені своєю римою. В. застосовувалось як відповідь на ле (фр. lei – світський) – віршовану форму з трьох віршів, де кожен третій вкорочений рядок має свою риму і навіть відмінний розмір на противагу двом попереднім довгим.
Виконувалися вони на молодіжних іграх поперемінно: ле і віреле. Згодом вживаною формою В. став шестивірш, в якому римувалися вкорочені третій та шостий рядки, решта мали парне римування. Такою строфічною конструкцією, що справляє враження елегантності, користувалися й українські поети: В душі моїй не згас, ще сяє образ твій. Як часом стрінемось, твій погляд чарівний В мені бентежить кров.
Та про любов твою, далекий друже мій, Не марю я вночі в розпуці навісній – Нащо мені твоя любов? (М. Вороний). До речі, у поетичній спадщині М. Вороного трапляються й інші В.: “Мов зібралися юрбою…”, “Соловейко”, “Таємне кохання”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)