Національний колорит повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Мабуть, не знайдеться жодного читача, який би не помітив, що “Кайдашева сім’я” – таки дуже український твір, і річ не тільки у точному змалюванні етно­графічних особливостей нації, а й у змалюванні характерів з позицій людини української ментальності.

У повісті кожне речення дихає любов’ю, добрим знанням самого життя села, коли кожної години знали, чому саме вона має бути присвячена. І це не через на­божність. Це так віками було заведено: кожний день має бути наповнений пра­цею, бо все вимагає рук людських. Отоді й свята солодші,

веселіші, бо є після чого відпочивати. Так ми бачимо і в повісті “Кайдашева сім’я”, як старий Омель­ко, сидячи на ослоні, майстрував вісь, а сини тим часом готували місце для стіж­ків, колупаючи землю лопатами.

Цікаво, що й час позначений письменником че­рез традиціііні заняття: “жнива кінчались, і наставала возовиця”. Саме працею, іручністю для роботи зумовлений характер одягу селян. Старий Кайдаш, що май­стрував вози частенько проти сонця, одягнений у білу сорочку з широкими рука вами, щоб легко було закачувати їх для роботи. Так само функціонально одягне ні й сини, хоча й по-парубочому’.

Та

й про характер людини одяг часом свідчить дуже яскраво, досить пригадати вкорочені штанці й сорочки, пошиті Мотрею для своїх дітей і чоловіка. Проте не тільки в одязі виявляється національний колори т, хоча ще яскравіше, ніж чоловіче, виглядає жіноче вбрання, як повсякденне, так і святкове. Навіть більше того, у ставленні до вбрання відбито характер народу, його життєві принципи, закладені раз і назавжди. На будній день не годилося ви­ряджатися, тому мати Мотрі робить їй зауваження; літнім жінкам не годилося но­сити яскраві чобітки, тому й сміялися з Марусі Кайдашихи, коли вона взула жовті чоботи. Національний колорит – це особливість усієї повісті, її кожної сторінки, кожного епізоду, який багато про що говорить людині з українським менталіте­том, яка все описане впізнає, додаючи до цього власний емоційний досвід.

Так виглядають епізоди залицяння Карпа до Мотрі, Лавріна до Мелашки. Від цих кар­тин віє святом молодості і кохання, влаштованим за всіма правилами, заведеними споконвіку. 1 саме це робить ці залицяння “законними”, традиційними для цілого народу. Про особливості національного побуту, зображеного у повісті, годі й го­ворити.

Нечуй-Левицький з любов’ю змалював кожну деталь українського побуту, але разом із тим дав зрозуміти: то тільки зовнішній прояв матеріальної культури, а головне – то веселий, дотепний, часом нерозважливий, вайлуватий і водночас працьовитий невмирущий народ України.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Національний колорит повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”