Віктор Забіла
Соловей
Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя пісня дуже гарна, Ти гарно й співаєш, Ти, щасливий, спарувався І гніздечко маєш!
А я бідний, безталанний. Без пари, без хати: Не досталось мені в світі Весело співати. Сонце
Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє! Ти лети, співай тим людям, Котрі веселяться; Вони піснею твоєю Будуть забавляться. А мені такая пісня Душу роздирає! – Гірше б’ється. моє серце, Аж дух завмирає. Пугач мені так годиться: Стогне, не співає; Нехай стогне коло мене Да смерть возвіщає.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) В. Забіла у вірші “Соловей” використовує прийом поетичного паралелізму,
Написаний твір у дусі народної пісні з усіма її жанровими ознаками, покладений на музику.