Дія повести відбувається в 1928 р. Оповідання ведеться від першої особи; оповідач згадує своє дитинство через багато років. Десятилітній Санька – сирота: батько загинув на громадянській війні, мати вмерла від тифу. Він живе в селі Камишинке з тіткою Егорихой і дядьків Іваном. Тітка Егориха, Тетяна Єгорівна, – не рідна йому тітка, але вони дуже люблять один одного, і подобається їм те саме: шепотітися по ночах, розповідаючи один одному денні новини; сьорбати борщ із миски, наповненої до самих країв, – інакше невесело є; вони люблять, щоб все
Дядько Іван, по-вуличному – Цар, Саньке доводить рідним дядьком, він – брат його покійної матері, однак він – не працівник, він – “шалопутний, чокнутий”, і тому вони, напевно, самі бедние в селі. Тепер Санька розуміє, що тітка й Цар були чоловіком і дружиною, однак тоді це йому не спадало на думку, і якщо б він знав про цьому тоді, він, напевно, пішов би з Камишинки, тому що така – Царьова – тітка стала б йому чужий
Максим Євграфович Мотякин, по-вуличному – Момич, сусід Саньки,
У Момича згоріла клуня (сарай), що тайкома підпалив Цар, розсердившись у черговий раз на тітку. Момичу згасити клуню не вдається, і нову клуню будують вони вдвох із Санькой. З верху нової клуні Момич показує Саньке мир, що оточує Камишинку: поля із чагарниками підлісків, луги й болота, а далі, на заході, – нескінченна зубчаста стіна лісу, що разом з небом,
Хмарами й вітрами, що дмуть звідти, Момич називає дивним словом – Брянщина. У це літо в Саньки з п’ятдесятилітнім Момичом зав’язується дружба. Тітку Егориху викликають у сільраду, і, повернувшись звідти, вона розповідає Саньке, що її вибрали делегаткою від всієї Камишинки й завтра на сільрадівській бричці повезуть у Лугань. У Лугани їй пропонують переїхати жити в комуну: “Всі, Сань, під духові труби, і
Лягати, і вставати, і снідати, і обідати”; – розповідає тітка На інший день за ними приїжджає віз, і в останній момент вони вирішують взяти із собою Пануючи: “Що він отут один буде сичевать?”
Життя в комуні виявляється не такий чудової, як вона представлялася Саньке з тіткою. На першому поверсі двоповерхового панського будинку у великому залі, розгородженому двома рядами мармурових колон, коштують ліжка: праворуч сплять жінки, ліворуч – чоловіка, усього дев’ятнадцять чоловік. Тітку призначають кухарем, і вона з ранку до вечора варить горох – єдину пишу комунарів. Через якийсь час, утомившись від голодної коммунарской життя, Санька пропонує тітці повернутися в Камишинку, але тітка вважає, що вертатися соромно.
Однак через кілька днів у комуні з’являється Момич, і Санька з тіткою, залишивши в колишньому панському будинку привезений ними скриня зі своїм немудрящим добром, тайкома їдуть із комуни на Момичевой возу. А через кілька днів вертається додому й Цар
На четвертий день масниці камишинские баби відправляються до церкви, з якої напередодні зняли хрест і на його місце поставили червоний Прапор. Баби кричать і галасують: вони хочуть, щоб хрест повернули на місце, і раптом Санька, що теж прибіг на площу, бачить, що від сільради прямо на бабів мчиться вершник – це міліціонер Голуб, про який говорять, що він ніколи не буває тверезим. Баби кидаються врозсип, і тільки тітка залишається стояти посередині площі, піднявши руки до морди голубовского коня; кінь встає дибки, раптом лунає постріл, тітка падає. Санька з лементом “Голуб тітку вбив!” вбігає в будинок до Момичу, вони вдвох біжать на площу, і ридаючий Момич несе на витягнутих руках тіло тітки
На інший день Момич із Санькой ідуть на цвинтар і вибирають місце для могили – під єдиним на весь цвинтар деревом. Санька із Царем, сидячи в санях по обидва боки труни, їдуть на цвинтар, Момич всю дорогу йде пішки. Вернувшись із похорону, Санька ховає в скриню всі теткини речі й всі речі, з тіткою зв’язані. Живучи вдвох із Царем, вони не метуть підлогу, не виносять помий, і хата швидко паршивіє
Під вікном Момичевой хати висить рушник і коштує блюдо з водою: теткина душу шість тижнів буде отут літати, і треба, щоб їй було чим умиватися й утиратися. Момич щодня кудись їздить, вертається пізно. Потім Санька довідався, що Момич шукав у Лугани управи на Голуба, однак Голуб йому сам зустрів.
Один раз, глянувши у вікно, Санька бачить у дворі підведенню й кінним міліціонерам. Коли Момича забрали, у Камишинке було багато слухів про
Його зустріну із Блакитному, але про що вони говорили, не знав ніхто. Тільки Голуб з’явився в Лугани пізно вночі зв’язаним, а наган і шаблю його, розламані на шматочки, міліціонери знайшли потім у Кобильем
Балці
Наступає літо. Цар хворіє. Є в будинку зовсім нема чого, городи коштують непахані. Санька ходить по ночах на інший кінець села красти лук, і вони із Царем їдять його, вмочаючи в сіль.
Один раз, повернувшись із черговою порцією лука, Санька ще на ганку чує заціпенілу тишу в будинку. Виклавши в прикомірку через пазуху лук, він виходить із будинку й, дочекавшись на вигоні сходу сонця, іде ладь із Камишинки.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)