Виклад сюжету – Один день Івана Денисовича. Повість

Селянин і фронтовик Іван Денисович Шухов виявився “державним злочинцем”, “шпигуном” і потрапив в один зі сталінських таборів, подібно мільйонам радянських людей, безвинно засуджених у часи “культу особистості” і масових репресій. Він пішов з будинку 23 червня 1941 р. (на другий день після початку війни з гітлерівською Німеччиною), “…у лютому сорок другого року на Північно-Західному (фронті.) оточили їхню армію всю, і з літаків їм нічого жерти не кидали, а й літаків тих не було. Дійшли до того, що стругали копита з коней що здохли,

розмочували ту роговицю у воді і їли”, тобто командування Червоної Армії кинуло, своїх солдатів гинути в оточенні.

Разом із групою бійців Шухов виявився в німецькому полоні, біг від німців і чудом добрався до своїх. Необережне оповідання про те, як він побував у полоні, привів його вже в радянський концтабір, тому що органи державної безпеки всіх бежавших з полону не перебираючи вважали шпигунами й диверсантами

Друга частина спогадів і міркувань Шухова під час довгих табірних робіт і короткого відпочинку в бараку ставиться до його життя в селі. З того, що рідні не посилають йому продуктів (він сам у листі

до дружини відмовився від посилок), ми розуміємо, що в селі голодують не менше, ніж у таборі. Дружина пише Шухову, що

Колгоспники заробляють на життя розфарбовуванням фальшивих килимів і продажем їх городянам

Якщо залишити осторонь ретроспекції й випадкові відомості про життя за межами колючого дроту, дія всієї повісті займає рівно один день. У цьому короткому тимчасовому відрізку перед нами розгортається панорама табірного життя, свого роду “енциклопедія” життя влагере.

По-перше, ціла галерея соціальних типів і разом з тим яскравих людських характерів: Цезар – столичний інтелігент, що був кинодеятель, що, втім, і в таборі веде порівняно із Шуховым “панську” життя: одержує продуктові посилки, користується деякими пільгами під час робіт; Кавторанг – репресований морський офіцер; старий каторжанин, що бував ще в царських в’язницях і на каторгах (стара революційна гвардія, що не знайшла загальної мови з політикою більшовизму в 30-е рр.); естонці й латиші – так звані “буржуазні націоналісти”; сектант-баптист Алеша – виразник думок і способу життя дуже різнорідної релігійної Росії; Гопчик – шістнадцятирічний підліток, чия доля показує, що репресії не розрізняли дітей і дорослих. Та й сам Шухов – характерний представник російського селянства з його особливою діловою хваткою й органічним складом мислення. На тлі цих потерпілих від репресій людей вимальовується фігура іншого ряду – начальника режиму Волкова (явно “мовець” прізвище), що регламентує життя ув’язнених і як що б символізує нещадний комуністичний режим

По-друге, детальнейшая картина табірного побуту й праці. Життя в таборі залишається життям зі своїми видимими й невидимими страстями й найтоншими переживаннями. В основному вони пов’язані із проблемою добування їжі.

Годують мало й погано моторошною баландою з мерзлою капустою й дрібною рибою. Свого роду мистецтво життя в таборі полягає в тому, щоб дістати собі зайву пайку хліба й

Зайву миску баланди, а якщо повезе – небагато тютюну. Заради цього доводиться йти на найбільші хитрості, вислужуючись перед “авторитетами” начебто Цезаря й інших. При цьому важливо зберегти своє людське достоїнство, не стати “занепалої” жебрачкою, як, наприклад, Фетюков (втім, таких у таборі мало). Це важливо не з високих навіть міркувань, але по необхідності: “занепалий” людина втрачає волю до життя й обов’язково гине.

Таким чином, питання про збереження в собі подоби людського стає питанням виживання. Другий життєво важливе питання – відношення до підневільної праці. Укладені, особливо взимку, працюють в охотку, чи ледве не змагаючись друг

Із другом і бригада із бригадою, для того щоб не змерзнути й своєрідно “скоротити” час від нічлігу до нічлігу, від годівлі до годівлі. На цьому стимулі й побудована страшна система колективної праці. Але вона проте не до кінця винищує в людях природну радість фізичної праці: сцена будівництва будинку бригадою, де працює Шухов, – одна із самих натхненних у повісті.

Уміння “правильно” працювати (не перенапружуючись, але й не отлынивая), як і вміння добувати собі зайві пайки, теж високе мистецтво. Як і вміння сховати від очей охоронців шматок, що підкрутився, пилки, з якого табірні вмільці роблять мініатюрні ножички для обміну на їжу, тютюн, теплі речі… У відношенні до охоронців, що постійно проводять “шмоны”, Шухов і інші ув’язнені перебувають у положенні диких звірів: вони повинні бути хитрее й ловче збройних людей, що володіють правом їх покарати й навіть застрелити за відступ від табірного режиму. Обдурити охоронців і табірне начальство – це теж високе мистецтво

Той день, про яке оповідає герой, був, по його власній думці, удалий – “у карцер не посадили, на Соцгородок (робота взимку в голому полі. – П. Б.) бригаду не вигнали, в обід він закосив кашу (одержав зайву порцію), бригадир добре закрив процентовку (система оцінки табірної праці. – П. Б.), стіну Шухов клав весело, з ножівкою на шмоне не попався, підробив увечері в Цезаря й табачку купив. І не занедужав, перемігся

Пройшов день, нічим не затьмарений, майже щасливий

Таких днів у його строку від дзвінка до дзвінка було три тисячі шістсот п’ятдесят три

Через високосні роки – три дні зайвих набавлялось…”.

Наприкінці повести дається короткий словник блатних виражень і специфічних табірних термінів і абревіатур, які зустрічаються втексте.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Виклад сюжету – Один день Івана Денисовича. Повість