Повість “Устань і йди” – Історія взаємин батька й сина, від імені якого виступає оповідач-автор. Розділена на відносно короткі двадцять два глави, вона чесно розповідає про синовних почуття, щирих і спонтанних, перехідних від обожнювання до жалості, від глибокої відданості до виконання обов’язку, від щирої любові до поблажливості й навіть злості. Благополучно сформована доля сина-письменника вступає в постійне протиріччя з долею батька-арештанта, батька-засланця, що не має пристойного й постійного місця проживання
Перші враження
Він був переможцем. Відома в Москві гарна жінка-письменниця написала целую книгу про те, як вона любила батька і як ревнувала його до своєї сестри, ще більш відомій і гарній жінці.
“вільного” поселення в Сибіру. Син з матір’ю, що залишилися майже без грошей і без підтримки, як подарунок сприймають літню поїздку до батька Виркутск.
Наступне місце посилання батька – Саратов, де син почуває себе щасливим,
Він починає займатися тут колекціонуванням метеликів і одержує перший
Урок від засланого біолога, що погасив його шаленство збирання, що стало
Руйнівним початком його характеру. Ледве повзрослев, він починає
Колекціонувати карти й атласи. Всі стіни його кімнати обвішані картами
Земної кулі й п’яти материків, земної флори й фауни. Вернувшийся нарешті з
Посилання батько радий зустрічі з будинком, що змінився, і сім’єю, але змушений виїхати на
Проживання в селище Бакшеево, центр, що обслуговує Шатурскую
Електростанцію. Однак і тут у період травневого передсвяткового чищення 1937 р. батька заарештовують, обвинувативши в підпалі торф’яних розробок. Не допомагає й доведений факт, що під час пожежі він перебував Вмоскве.
В 40-м г. у виправно-трудовому таборі відбувається нова зустрічі сина з батьком. Це один із самих щасливих днів, прожитих ними разом. Під час гулянки в холодному бараку син почуває себе добрим і героїчним, з ним розкланюються начальники й ув’язнені, симпатичні люди й мерзотники. Усі дивляться на нього із захватом і надією, начебто він наділений якоюсь владою, і “влада ця безсумнівно від літератури”, від тиражованого друкованого слова. “А ти виглядаєш теперішнім чоловіком, – говорить батько. – Це сама прекрасна пора, молодість куди краще отроцтва і юності”.
Після війни батько живе в Рохме, у забутої Богом глухомані. Він худий, шкіра так кістки, обтягнуті жовтуватою шкірою, чоло, вилиці, щелепи, ніс і якісь кістяні бугри біля вух, які бувають лише в померлих від голоду. На ньому черевики, скроєні з автомобільних покришок, штани з мішковини із двома синіми латками на колінах і запраній сорочці. Расфранченний син, що став багатим письменником, одружений на дочці радянського вельможі, випробовує до батька почуття глибокої жалості, змішане з гидливістю. “Я відчув дотик, вірніше, тінь дотику на своєму коліні.
Опустив ока й побачив щось жовте, плямисте, повільно, з боязким пещенням повзуче по моїй нозі. Якісь кісточки, стягнуті темною, чорно-жовтою перетинкою, жаб’яча лапка, і ця жаб’яча лапка була рукою батька!” Смутно й важко бачити синові батька на граничній стадії фізіологічної приниженості. Але при всім цьому батько, як людина, що володіє гордістю,
Розповідає синові про минулі роки горя й принижень дуже скупо, не скаржачись, не обурюючись, можливо,
Тому, що хотів пощадити сина, що молодий і якому ще жити й жити
У Рохме батько знову працює в плановому відділі з арифмометром у руках, але вже без колишнього блиску, часто морщачи чоло, очевидно забуваючи якусь цифру. Він як і раніше сумлінний, але співробітники не розуміють його й часто принижують. Сина гнітить безперспективність долі батька.
Але от нарешті батько одержує можливість приїхати в Москву, увійти в стару знайому квартиру, прийняти ванну, сісти разом з рідними за стіл. Близькі ховають батька від друзів і знайомих, для чого часто просять його вийти в коридор, залишатися в темній кімнаті або вуборной.
Повернення в Москву було не таким, яким воно бачилося батькові. Його покоління сильно зріділо, хто пропав у посиланні, хто загинув на війні. Уцілілі могікани – люди старомодно^-чималі, батько зустрічається з ними, але з перших же спроб відмовляється від поновлення колишніх зв’язків. Безнадійно пристарілі, ні в чому не превстигли, задавленим страхом люди йому нецікаві
Незадовго до смерті помолоділий, начебто обретший свою колишню впевненість, батько приїжджає в Москву і як би заново з нею знайомиться: стільки змінилося навколо. Але, виїхавши в Рохму, він занедужує й уже більше не встає. Синові так і не вдалося повернути його в лоно сім’ї
О. В. Тимашева
(2 votes, average: 4.50 out of 5)