Молодий письменник входив у літературу як представник першого покоління українських радянських поетів. Дебютував енергійними, бадьорими віршами, цілком узгодженими з віковим максималізмом юного суспільства, не обтяженим зв’язками з минулим. Критика заговорила про нього на повен голос одразу – після публікацій в журналі “Шляхи мистецтва” і преми “В електричний вік” (1921).
Видав поетичні збірки “Молодість” (1921),и”Досвітні симфонії” (1922). Але, кохаючись у верлібрі, рано перейшов на прозу. Його поезії в прозі також
Що становить світоглядну концепцію М. Хвильового? Микола Хвильовий вніс вагомий вклад у літературу і став основоположником української прози XX століття. Його світоглядна концепція – це щира, романтична віра в життя, заперечення міщанства, обивательщини, бюрократизму, руйнаціїї душі. Він вчасно помітив, як деградують революційні завоювання, гаснуть ідеали.
Вже перші його твори пронизані тривогою за долю революції й держави. М. Хвильовий започаткував романтичну течію в українській літературі, схвилював
У чому виявилось жанрове розмаїття творчості М. Хвильового? Сказати про Хвильового в кількох словах неможливо. Про нього ще писати-] муть дисертації, книжки й наукові трактати. Але ніхто не скаже про письменника краще, ніж його твори.
Його перші поетичні збірки з’явились на початку 20-х років. Це “Досвітні симфонії” (1922), “Старі поезії” (1931). Особливу увагу письменник приділяє памфлету – найзручнішому жанру шодо викладу теоретичних міркувань з приводу норм моралі загальнолюдської та класової.
Так протягом! 1925-1926 років з’являються твори “Камо грядеши”, “Думки проти течії”. Але чимраз М. Хвильового сильніше вабили прозові жанри. Перші збірки його новел та оповідань “Сині етюди” (1923), “Осінь” (1924), “Мати” (1927) засвідчили його! потужний мистецький талант.
У 1927 році працює над романом “Вальдшнепи”, в якому намагається показати деформацію омріяних ідеалів революції, утрату віри людей і намагання пристосуватися до нових умов. Розмірковує лад непереможною волею історичних законів у трактаті “Україна чи Малоросія”. А.
Як оцінили нелегкі життєві та творчі шляхи М. Хвильового літературні критики?
“М. Хвильовий – основоположник справжньої української прози”. (О. Білєцький, академік.) “…Він (Хвильовий) був одним із талановитих зачинателів пожовтневої прози (“Сині етюди”), на якій вчилися П. Панч, О. Копиленко, І. Сенчепко та інші”. (О.
Корж, письменник.) “Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється, і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом – ніжний і сором’язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник”. (В. Коряк, літературознавець.) “З ім’ям Миколи Хвильового пов’язана ціла течія в українській радянській літературі, течія романтична, якої він був основоположником і запальним пропагандистом”. (І.
Микитенко, письменник.) “М. Хвильовий – поет у прозі, художник – основоположник української радянської поезії”. (В. Сосюра, поет.) “Хвильовий був неповторний. Він щодня, щогодини був новим і за формою, і за змістом, і це часто призводило його до помилок, іноді досить болючих, а найболючіша помилка – це помилка остання, що вирвала його з наших лав”. (П. Панч, письменник.) “Революціонер з голови до п’ят, Хвильовий міцно пов’язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почалися там, де_ урвалися шукання Коцюбинського”. (М.
Рильський, поет.) “Хвильовий справді мав конфлікт із сучасністю – в плошині національного питання…” (Ю. Смолич, письменник.)
ПЛАН до твору “Я (Романтика)” Новела “Я (Романтика)” – найсильніший твір у прозовому поросну письменнина.
І. Тематична сутність твору. У цій новелі автор розглядає колізію гуманізму і фанатизму, розкриває суперечності між ідеалом синівської любові і фанатичним служінням згубній доктрині, яка вимагає зречення від усього людяного.
ІІ. Проблематика новели, М. Хвильовий розвінчує фальшиву романтику,-що заступає собою людські цінності, штовхає на злочин, веде до руйнації душ головного героя. Герой твору (єство – “Я”) опиняється перед неминучим вибором, зазнає роздвоєння, яке розкривається у повсякчасних спробах самовиправдан-ня. Зіткнення почуттів синівської любові і революційного обов’язку, служіння найдорожчій ідеї обумовлюють трагічну розв’язку. В ім’я примарної “загірної комуни”, абстрактного марева “Я” приносить найбільшу жертву – власну матір.
Марія – Божа і вселюдська мати – виступає головним гуманістичним символом.
Ш. Своєрідність стилю М. Хвильового. Новелу “Я (Романтика)” вважають рубіжною між ранньою романтичною творчістю Хвильового та його пізнішими викривально-сатиричними творами. Розповідь у новелі ведеться від першої особи, повністю відсутнє пряме авторське втручання.
Своєрідністю стилю є внутрішні монологи, акцентування на символічні деталі, які несуть величезні смислові навантаження, допомагають усвідомити життєві принципи письменника.
Психологізм новели. М. Хвильовий був переконаний, шо свята мета, заради якої проливалася кров, творилася насильно. Вона починає тьмяніти, набухати кров’ю невинних жертв. Поступово відбувається зіткнення психології Добра і Зла в душі людини, боротьба між обов’язком і природним людським почуттям.
Але головною залишається проблема людяності й сліпої відданості абстрактній ідеї. Син підносить руку-на Матір, котра породила його і прощає йому цей смертний гріх.
Композиційно-жанрова специфіка твору. Автор використовує прийом контрасту як засіб передачі всієї повноти трагедії, змальованої у творі. Показана перехресна характеристика персонажів через власні сприйняття головного героя “Я”.
Використані різноманітні художні засоби, панорамність у зображенні інших героїв новели, щоб досягти найбільшого напруження, правдивості та вмотивованості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)