Розміщено від Tvіr в Суббота 29 мая
Михайло Стельмах – цікавий, самобутній, талановитий письменник. Один з видатних і вдумливих художників слова. Він одночасно поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист. Одним із кращих автобіографічних творів української літератури XX столітт) є повість “Гуси-лебеді летять”.
В її основу лягли спогади майбутнього письменника про своє дитинство, що минуло в подільському селі. Тому й розповідь ведеться від імені сільського хлопчика Михайлика. Над хатою Стельмахів часто пролітали
Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту цих чудових птахів хлопчику ставало на серці і радісно і сумно. Він знав, що лебеді полетіли “на тихі води, на ясні зорі”.
Ще одним дивацтвом Михайлика було бажання читати. Хлопець перечитув усе, що тільки потрапляло йому під руку. Хоча мати й гримала часто за те, що син не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і погрожувала викинути їх в піч, та все ж читання не припинялось.
Дуже любив Михайлик, коли навесні мати починала діставати з комори, скрині, з-під
Але стався випадок, коли Михайлик віддав останнє гарбузове насіння молодій жінці з маленьким хлопчиком. Це були біженці з Херсонщини. Жінка була голодна, виснажена, вона наважилась попросити шматок хліба у багатія, але той відмовив. І тоді Михайлик швидко висипав у пелену сорочки хлопчика це насіння, жінка довго дякувала рятівникові за його милосердя.
А мати зовсім не сварила Михайлика, а, навпаки, схвалила його вчинок.