7 КЛАС
ЄДНІСТЬ СВІТУ ПРИРОДИ Й ДИТЯЧОЇ ДУШІ (за твором “Гуси-лебеді летять” М. Стельмаха)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
1. Образ “гусей-лебедів” у народній творчості.
2. Гуси-лебеді дитинства.
3. Краса навколо нас.
Варіант 2
1. Творчість М. Стельмаха для дітей.
2. Образ дитинства у повісті “Гуси-лебеді летять”.
3. Невмирущий символ любові.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Краю мій зелений, вічная дорога
Та безсмертник в полі, в небесах гроза –
Припаду я серцем до твого порога,
Як твоя кровинка,
Михайло Стельмах
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові на вії.
Василь Симоненко
Над далиною голубою
Віків гармонії печать,
І наче крила за спиною
В просторах світових шумлять.
Я хочу піснею ясною
Прославить радість на землі,
Щоб юні повного луною
Вона цвіла у днів далі.
Володимир Сосюра
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
“… От і принесли нам лебеді на крилах життя,- говорить до неба і до землі мій дідусь… У його руці весело поблимкує струг, яким він донедавна вистругав шпиці…”
“… Святий Дух з нами! І що це за хлопець!
“Привів, Насте Василівно, вам свого школяра. Може, і з нього буде якийсь толк”.
(Батько)
“А я таки довго шукав її. Три роки в сідлі проїздив. Тому доля й нахилилась до мене…”
(Парубок, наречений Мар’яни)
“Увесь піде в мене,- це, по нас обох уже видно,- і в хаті стало весело, а мені й за хатою світило сонце…”
(Дядько Микола)
“… Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила.
Ми з Любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу свою лебедину пісню.
І хороше, і дивно, і радісно мені, малому, в цім світі…
А лебеді летять, летять… над моїм дитинством… над моїм життям!”
“Принесли нам лебеді на крилах життя, – каже дід Дем’ян, – Тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю”.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Яскравим прикладом зображення родинного виховного досвіду українців є повість М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять”. Сам образ головного героя повісті має глибоке виховне значення. Михайлик – це хлопчик, якому хочеться знати все. Наслухавшись казок, легенд, розповідей свого діда Дем’яна та бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих розповідей (традиції турботи про старших). Він любить зорі у небі, запах поля, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші, прислухається до звуків гусей-лебедів у весняному небі (традиції шанобливого ставлення до природи).
Підростаючи, Михайлик усе більше прилучається до праці в господарстві, в усьому допомагає батькам і він гордий з цього (традиції залучення до хатніх і господарських робіт).
Акт посвячення хлопця в женці М. Стельмах передає як щось гарне, як вікову хліборобську традицію, давній сільський звичай (побутово-обрядове свято).
Існує такий звичай: коли діти вперше навесні побачать диких гусей, вони мають підкинути догори солому або й сіно та прокричати щось на кшталт: “Гуси, гуси, ось вам на гніздечко, а нам на здоров’ячко!” Ця солома вважається чудодійною: якщо господиня збере її та покладе в куряче гніздо, то кури будуть добре нестися й курчата добре виводитися.
Автобіографічний твір – літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Усе це можна означити терміном “автобіографізм”, тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника.
Символом (з грец. – знак, розпізнавальна прикмета) називають такий тип художнього образу, у якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять.
ПРИКЛАД ТВОРУ
Дитинство – це час мрій і безкінечних відкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень і щастя, радісних днів і маленьких прикрощів. Саме таким, мабуть, поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменника Михайла Стельмаха, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомна трудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в “бентежні звуки далеких дзвонів”, що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.
Уся родина, що оточує маленького Михайлика, – це добрі й мудрі трудівники: мати, батько, дід Дім’ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Саме вони вчать хлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створення навколишньої краси, бути сильним і чесним.
Образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивом твору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості: “… Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів.
Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, свою лебедину пісню”. Цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповнене дитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, що свідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг він здатність мріяти і дивуватися, наче дитина.
Лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості: “Принесли нам лебеді на крилах життя, – каже дід Дім’ян, – Тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю”.
Повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.
У повісті “Гуси-лебеді летять” Михайлові Стельмаху вдалося втілити відвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, до людини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси, любові й мудрості.