Лагідний світ дитинства (за дилогією М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір”)

Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті – “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір”. Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій.

Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове

і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жарптиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик – непосидючий, бешкетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : “слабість” або “дурість”, за словами односельців невситима – жага до читання.

Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в “селі”. Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань

не залишився марним: Михайлик із задоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею.

В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, “я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку”.

Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім’ю. Неосвічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. “Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман”, “вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна”. З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. “Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини”.

А “з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися” сусіди. Бо “де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?”

Справжню науку проходить Михайлик, спостерігаючи життя дорослого світу. Він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. Нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. Палко протестує дитяча душа проти людської зажучливості, нечесності, підступності.

Вчинки Юхрима Бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення.

“Прямо над нашою хатою пролітають лебеді” – так починається перша повість. Цим образом вона і завершується. Гуси-лебеді – своєрідний символ Михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. Недарма ж бо “Гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, … над моїм життям!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лагідний світ дитинства (за дилогією М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір”)