Автобіографічна повість М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” розповідає про життя хлопчика Михайлика у невеличкому селі на Вінниччині.
Протягом усього твору автор дотримується поетичності, а часом і гостроти народного українського слова. Герої повісті часто використовують гострі і часом кумедні народні вислови, як-то “Далеко ви пустили кури…”, або “Іноді навіть за довгий язик буває сяка-така нарізка на іншому місці”.
Автор часто і густо використовує у мові персонажів говіркові обороти та слова. Це надає твору особливого
Проте подібні прізвиська не викликають образи в хлопчика, а іноді навіть служать приводом для жартів над власною особою.
Народна лексика у великій кількості зустрічається у мові усіх персонажів твору. Наприклад, у тексті можна зібрати велику кількість фразеологізмів про розум. Як його тут тільки не називають : і “клепка”, і “олія в макітерці”.
Повість
Наслухавшись історій діда та бабусі хлопчик сприймає світ крізь призму чарів та легенд. В образі діда Дем’яна втілена вікова народна мудрість і дід прилучає до неї хлопчика за допомогою розповідей про лебедів, про життя, про зорі. Часто він використовує приказки : “Сто друзiв – це мало, один ворог – це багато!”, або “…і ноги в нас невзуті, і голови босі”.
Повість пронизана любов’ю до української пісні. Співають і мати, і дід і тітка Василина. Наприклад дід Дем’ян любив співати пісню:
“Як продала дiвчина курку, То купила козаковi люльку, Люльку за курку купила, Бо козака вiрно любила…”
Сам Михайлик також залюбки співає:
“Ой диби, диби, диби – Пiшов дiд по гриби, Баба по опеньки. Дiд свої посушив, Бабинi – сиренькi”.
Прослідковуються у творі деякі язичницькі елементи та обряди, як то наприклад у ставленні до землі, насіння, дерев з якими герої розмовляють наче з живими істотами.
Повість “Гуси-лебеді летять” стала справжньою скарбницею народної мудрості, гумору та життєрадісності.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)