Із грецьких трагіків Эсхил ближче всього коштує до первісного джерела трагедії – дионисовим містеріям. Думка Эсхила глибока, титанична, часто таємнича, Мова його – сміливий, богатий метафорами й зворотами
Джерелом всіх конфліктів в Эсхила є незалежний ні від людей, ні від богів фактор – доля (Мойра), перебороти яку не можуть не тільки люди, але навіть і самі боги. Колізія вільної волі індивіда із втручанням непереборного фактора – долі – становить лейтмотив трагедій Эсхила. У цьому є відома частка мистики, таємничості й марновірства,
Эсхил жив у період великих подій греко-перських війн і зміни аристократичного ладу демократичним. Думка й почуття людини були порушені всім що происходили, але його розум не був досить ще збройний науковим знанням для дозволу питань, що встали перед ним, і проблем. У цьому причина містицизму й формалізму як трагедії Эсхила, так і взагалі грецької трагедії
Разом з ідеєю долі трактувалася й інша – ідея відплати. Усяке доконане, свідомо або несвідомо, злочин неминуче в силу долі спричиняє відплата. Отчетливее всього ідея відплати проведена в трилогії “Орестейя”.
Сюжет
Агамемнон, Що Повернувся з-під Трої, стає жертвою мести Клитеместри, що мстить йому за вбивство дочки Ифигении. Удовлетворившая спрагу мести Клитеместра у свою чергу стає жертвою мести з боку свого сина Ореста, що мстить матері за вбивство батька. Таким чином, Клитеместра і її коханець Эгисф одержують справедливу помсту долі.
В останній частині трилогії, “Эвменидах”, Эсхил представив Ореста, переслідуваного злими Эриниями, богинями мести. Орест прибуває в Афіни й з’являється перед судом ареопагу, що засновується для цього самою Афіною, Ареопаг ви
Носить виправдувальний вирок. Эринии, заспокоєні Афіною, перетворюються в Эвменид, благодійних богинь-покровительок. Використаний Эсхилом міфологічний сюжет про виправдання Ореста відбивав глибоку старовину й виник в епоху боротьби між відживаючої материнським правому й утверждающет батьківським правом
“Эвмениди” поставлені були в 458 р. і відбили гостру політичну боротьбу, пов’язану з реформами Эфиальта. Эсхил, призиваючи до згоди й попереджаючи проти міжусобиць, виступив на захист ареопагу, цього оплоту аристократії, підкреслюючи давнє його установа
Ідея відплати й ідея примирення взаємно переплітаються й в іншій трилогії, приписуваної Эсхилу, – ” Прометей “. Трилогія “Прометей” складалася із трьох частин: 1) “Прометей, що викрадає вогонь”, 2) “Скований Прометей” і 3) “Звільнений Прометей” (до нас дійшла тільки друга). Розум і воля титана Прометея піднімаються проти незламного об’єктивного закону Мойри.
Прометей, що викрав вогонь у Зевса й передавший його людей, за свою зухвалість прицвяхований Зевсом до скелі гірського хребта Кавказу. Коваль Гефест важким молотом ударяє його по грудям, але гордий титан (Прометей) не здається
В “Прометее” сплітаються два мотиви, співзвучні перехідній епосі, у яку жив “батько еллінської трагедії”: спрага волі й Творчості й об’єктивна неможливість одержати волю. Свідомість і воля індивіда – будь те бог, титан або людина – прагнуть до звільнення, але у своєму прагненні натрапляють на непереборні фактори у вигляді всякого роду традицій і забобонів – кревних, локальних, релігійних і т. д., називаних мовою античних трагіків долею
Ідея долі й відплати, що зустрічається в добутках Эсхила, із ще більшою визначеністю виступає в добутках іншого грецького трагіка – Софокла.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)