Софокл (497 – 408 р.) походив з афінського передмістя Колони, був сучасником і гарячим шанувальником Перикла. Софокла називають Гомером грецької драматургії, бажаючи цим сказати, що Софокл так само повно і яскраво відбиває “золоте століття” Перикла, як Гомер запам’ятав у своєму епосі життя, вдачі й подання епічної Греції. У всіх добутках Софокла відчувається така ж свідомість величі й гордості людського генія, як і у вищенаведеному програмному мовленні Перикла. Ідея долі в Софокла сполучається із прославлянням людського генія, творця
В останнього доля близька до божества, у Софокла цього немає.
Основна ідея – ідея долі – повніше всього виражена в кращій трагедії Софокла “Цар Эдип”. В основу трагедії “Цар Эдип” покладене сказання, або міф, про Эдипе, сині фиванского пануючи Гавкаючи і його дружини Иокасти. Гавкоту було передвіщено оракулом, що він загине від руки власного сина, що одружиться зі своєю матір’ю. Тому, після того як у Гавкоту й Иокасти, народився син Эдип, вони наказали відправити
Випадково царський пастух коринфского пануючи Поліба натрапив – на хворого Эдипа, зглянувся над ним і привів його до свого пана. Поліб залишив Эдипа в себе й усиновив його.
Один раз Эдип відвідав дельфийского оракула й довідався, що йому визначене долею вбити свого батька й женитися на своїй матері. Зі страху перед здійсненням злочину Эдип поспішив залишити своїх мнимих батьків і пішов з їхнього будинку. По дорозі він зустрів невідомого йому людини, вступив з ним у сварку й випадково вбив його. Ця невідома людина була його рідним батьком Гавкаємо
Повернувшись у Фиви, Эдип позбавив місто від страшного чудовиська Сфінкса й за це вдячними громадянами був, проголошений царем, зайняв палац колишнього царя, убитого їм Гавкаючи, і женився на його дружині, своєї матері, Иокасте. Вирішення долі й пророкування оракула збулися
Після цього йде серія мучень і відплат, випробовуваних нещасним, ні в чому неповинним, царем Эдипом. Нарешті, коли йому була відкрита правда, він, щоб змити ганьба, не бачити світла й людей, сам засліпив себе. Після довгих скитаний і каяттів совісті сліпий старий Эдип, супроводжуваний своєю вірною дочкою Антигоной, нарешті, знайшов останній спокій у передмістя Афін, на пагорбі Колоні
Продовження сюжету “Царя Эдипа” становлять трагедії “Эдип у Колоні” і “Антигонів”. Зміст “Антигони” кількома словами таке. Після смерті Эдипа почалася боротьба за фиванский престол між його синами Этеоклом і Полиником, щоМ окончились загибел обо суперник Новий цар Фив Креонт, зять Эдипа, наказав поховати з належними почестями Этеокла, а труп Полиника, що подняли зброю проти батьківщини (трагедія Эсхила “Семеро проти Фив”), наказав викинути собакам і птахам.
Незважаючи на наказ пануючи, Антигонів, сестра загиблих братів, поховала труп Полиника, викликавши на себе тим найстрашніший гнів Креонта. Креонт наказав заточити Антигонам у підземелля, де вона повинна була загинути від голоду. Але коханий Антигони, син Креонта Гемон, пробрався в підземелля з метою звільнити свою наречену; на жаль, було вже пізно.
Антигонів позбавила себе життя, повісившись. Гемон не витримав смерті Антигони й теж позбавив себе життя; нарешті, мати Гемона також не пережила загибелі свого улюбленого сина
Весь довгий ланцюг боротьби за трон, переслідувань і смертей відбиває в якімсь ступені микенскую епоху, повну дивовижних драм і злочинів. Значення долі й відплати в трагедіях Софокла виступає зовсім чітко, але воно не вбиває людської особистості й не знищує вільної людської волі. Софокл зображує людину як свідома істота, що несе відповідальність за чинені импоступки.
Саме свідомість власної відповідальності в людей дозволяє Софоклу ставити своїх героїв у більше вільні відносини кбогам.
По переказі, Софокл написав сто двадцять три трагедії, з яких збереглося сім: “Цар Эдип”, “Эдип у Колоні”, “Антигонів”, “Филоктет”, .”Аякс”, “Трахинянки” і “Электра”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)