Образ титана Прометея, величний і могутній у своїй нескореності, неодноразово використовувався в творчості видатних митців, як символ людських змагань, як взірець безстрашного борця, що заради людей свідомо пішов на муки. Легенду про титана, що викрав з неба вогонь і дав його людям, літературно обробляли поети різних країн. Есхіл, Кальдерон, Гете, Байрон, Шеллі – ось далеко не повний перелік славетних імен, у чиїй творчості зустрічаємо образ Прометея, наділеного рисами певного оточення та індивідуальності самих авторів. Лесю Українку називають
Леся завжди прагнула, щоб слова …луну гірську будили, а не стогін, Щоб краяли, та не труїли серце, Щоб піснею були, а не квилінням. Де взяти для цього сили хворій фізично поетесі? Звісно, у світових художніх взірцях стійкості й мужності, про яких багато знала, оскільки була добре знайома з шедеврами світового мистецтва. Літературознавець XIX століття О. Веселовський у статті “Легенда про Прометея” зазначав, що цей герой, прикутий
Прометей послідовно став середньовічним християнином-подвижником, народним проводирем XIX сторіччя”. Слід зауважити також, що образ цей виповнився революційного змісту, вільнолюбивих поривань у боротьбі за життя “на оновленій землі”. Леся Українка зверталася до образу Прометея з метою посилення громадянської патетики своїх творів.
Так, у поезії “Товаришці на спомин” вона, засуджуючи за пасивність і байдужість українського народу до своєї рабської долі, говорить: Так, ми раби, немає гірших в світі, Феллаги, парії щасливіші від нас, Бо в них і розум, і думки сповиті, А в нас вогонь Титана ще не згас. Ми паралітики з блискучими очима, Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі. Продовжуючи цей мотив у вірші “Хай буде тьма!”, Леся з гіркотою констатує, що “не один нащадок Прометея “Блискучу іскру з неба здобував”, однак іскра та “не гасла, тліла… та не давала ні тепла, ні світла”, а “сміливий нащадок Прометея Знаходив смутну долю свого предка: вигнання, муки, нерозривні пута…” Створюючи образи сильних жінок, Леся часто вкладає в їхні вуста власні погляди на такі поняття, як честь, патріотизм, обов’язок. У драматичній поемі “Іфігенія в Тавриді” героїня сумує за рідним краєм, ладна впасти в розпач, але підбадьорюється, пригадуючи образ Прометея: Ти, Прометею, спадок нам покинув, Великий, незабутній.
Тая іскра, Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців, Я чую пал її в своїй душі, – Він висушив мої дівочі сльози… Іфігенія відкидає думку про самогубство, проголошуючи: Коли хто вмів одважно йти на страту, Той мусить все одважно зустрічать. У поезії “Ніобея”, драматичних поемах “Оргія”, “В катакомбах” знову зустрічаємо цей символ непоборності духу, сміливої думки, доброго серця.
Ніобея говорить: “І хоч у горе закохана, все ж я дочка Прометея…” Так могла сказати й Леся Українка, все життя якої – подвиг, легенда, що залишиться у віках невгасимою іскрою духовного вогню.