УЖЕВИЧ ІВАН (рр. нар. і см. невід.) – мовознавець XVII ст., поет.
Походив із західних районів України (Волині або Наддністрянщини). Восени 1637 р. став студентом Краківського університету. 1641 р. надрукував у Кракові віршований панегірик польською мовою на честь молодоженців Пришленських.
Після цього 2-3 роки навчався на богословському факультеті Паризької Сорбонни. Є припущення, що потім деякий час працював на цьому факультеті. Був високоосвіченою людиною, вільно володів староукраїнською, старослов’янською (різних ізводів), польською,
І. Ужевич написав для іноземців-неслов’ян латиною (ілюстративний матеріал подано староукраїнською мовою) першу відому нам граматику книжної української мови середини XVII ст. Вона дійшла до нашого часу в двох чистових рукописних варіантах 1643 і 1645 рр.; обидва зберігаються у Франції. У працях відчутна обізнаність автора з лінгвістичними досягненнями своїх попередників – Лаврентія Зизанія та Мелетія Смотрицького; є тут порівняльний аспект. Спочатку подано слов’янську абетку в звичайному та оберненому
Другий розділ – “Про частини мови” – за традицією присвячено морфології. У ньому описано й схарактеризовано вісім частин мови – ім’я, займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник і вигук. Усі іменники, як і в Мелетія Смотрицького, поділено на чотири відміни, хоча в дещо іншому порядку (це зумовлено відмінністю церковнослов’янської іменникової парадигми від живої української мови). Після кожної відміни подано приклади належних до неї слів. Прикметникову парадигму викладено серед іменникової словозміни, визначено правила творенім ступенів порівняння – звичайного, вищого й найвищого.
Досить стисло схарактеризовано розряди й відмінювання займенників, а в кінці “Граматики” є окремий підрозділ “Про числівники”. Широко й грунтовно проаналізовано дієслівні форми, подано дієвідмінювання дієслова “пановати” в усіх часах і способах, сказано про значення префіксів у дієслівному словотворенні. Значну увагу приділено висвітленню явища морфонології слов’янського дієслова, наведено приклади з польської, чеської й сербохорватської мов. І. Ужевич вирізнив 22 розряди прислівників, до яких відніс також деякі частки, сполучники й вторинні прийменники.
Детально опрацьовано в синтаксичному розділі “Граматики” особливості керування в українській мові. Перший рукопис закінчується латиномовною віршованою “Епіграмою на книжку”, в якій говориться про значення праці в тогочасному світі.
У манускриптах І. Ужевича яскраво відбито особливості української мови на фонетичному й граматичному рівнях, зокрема: вживання “и” замість “е”, змішування и – ы, перехід е в о після шиплячих перед наступними твердими приголосними, давальний відмінок іменників чоловічого роду на – ови, вживання безособових дієслівних конструкцій на – но тощо. У “Граматиці слов’янській” наявні й діалектні особливості волинсько-поліських говорів північного наріччя української мови, а також деякі риси, притаманні білоруській і польській мовам.
Працю І. Ужевича високо оцінювали І. Франко, відомі славісти І. Добровський, В. Копітар, В. Ягич, О. Соболевський. 1970 р. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН України видав “Граматику слов’янську” фотоспособом, а один з варіантів перекладено Є. М. Кудрицьким сучасною українською мовою.
Літ.: Кудрицький Є. М. Іван Ужевич – український граматист XVII ст. і його праця // Мовознавство. 1970. № 1; Жовтобрюх М. А. “Граматика словенская” Івана Ужевича – пам’ятка староукраїнської літературної мови // Слово і труд. К., 1976; Жовтобрюх М. А. Частини мови в “Граматиці слов’янській” І. Ужевича // Східнослов’янські граматики XVI – XVII ст. К., 1982; Німчук В. В, “Граматика словенская” І. Ужевича // Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст.
К., 1985.
С. Лучканин
(1 votes, average: 5.00 out of 5)