Богдан-Ігор Антонич належить до когорти “забутих” письменників. Насправді, зовсім забути письменника, хоч як би це кому хотілося зробити, важко. Тоталітарна система не могла існувати вічно, усі імперії руйнуються рано чи пізно, і тоді світові відкриваються ті сторінки історії, які система чи імперія намагалася старанно приховати.
Так відкрилися сторінки творчості Богдана-Ігоря Антонича.
Творчість Антонича має одну дуже цікаву сторінку, де він звертається до урбаністичних мотивів. Після прочитання цих поезій образ міста викликає
Що це? Повернення до хутірського життя? Бажання протиставити село місту? Чому поет обрав місто як символ усього негативного в людині? Я – житель міста, і мені прикро, що поет так однозначно оцінює місто як розсадник усього потворного.
А хіба в селах немає чогось такого, що суперечить моральності суспільства? Є, правда, не в такому концентрованому вигляді, але ж є. Для мене було дуже важливим з’ясувати, чому саме так поет сприймає місто.
Деморалізація
Саме так я можу пояснити появу віршів “Мурашник” (“пасма вулиць сплетені, мов нерви”, все “з рудого порохна”). У збірці “Ротації” читаємо про місто, де все:
Для зір і для монет. Ждучи гірких окрушин
Крихкого щастя, почуваєм інші цілі.
Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі.
Образ грошей проходить через багато творів (“За двадцять сотиків купити можна щастя”). Образ міста як уособлення крайньої деморалізації: все “котиться під лопіт крил і мегафонів” (“Кінець світу”), “коли холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль” (“Концерт з Меркурія”). Таке місто не сприяє щасливому буттю, а віддаляє людину від природи, від самої себе.
Урбаністичні мотиви у творчості Антонича – це свідчення епохи в період радикальних змін, але це не є характерною ознакою міста взагалі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)