У збірці Б. І. Антонича “Привітання життя” є вірш із промовистою назвою “Мурашник”, що символізує місто. Похмура картина людського мурашника завершується пересторогою:
Подумай мимохіть, як чобітьми є легко розчавити цілий світ.
У вірші протиставляється село місту як природне й протиприродне. Ці мотиви знайшли своє продовження й розвиток в інших творах поета, особливо в його збірці “Ротації”, що побачила світ уже після смерті автора. У ній образ міста позбавлений конкретних географічних і часових координат, цс образ
Б. І. Антонич порівнює вирування міста з бормашиною, її монотонними і неприємними мелодіями, які асоціюються з відчуттями болю і страху. Енергія і сила міського житія руйнують людину. Вона не просто віддаляється від природи, а стає їй чужою через моральну розпусту, гонитву за грішми, сумнівними втіхами, через втрату відчуття краси світу:
Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння.
Церкви, цукерні, біржі – духові і тілу.
Для зір і для монет. Ждучи рідких окрушин крихкого щастя, прочуваєм інші цілі.
Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі.
(“Ротації”)
Всесилля
Купити можна щастя” (“Міста й музи”) – така солодка омана чатує на кожному кроці. Тут слова коханців, “мов гроші, пристрасно протерті” (“Вербель”), і все це “котиться в провалля під лопіт крил і мегафонів” (“Кінець світу”).
Потворність міста Б. І. Антонич увиразнює картиною кладовища старих автомобілів (“Мертві авто”). Протиприродним є сам факт загибелі того, що несе в собі рух. зміни, швидкість. У цій поезії з’являється образ цвілі як символ мертвотності, запустіння, руїни: “Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини”. Його автор використовує і в інших віршах збірки: “Балада про блакитну смерть”, “Концерт з Меркурія”.
Так закономірно урбаністичні мотиви переростають у апокаліпсичні. Поет доходить висновку, що “місто котиться в провалля”:
За всі гріхи і всі провини, за малість, зрадність і підлогу, за злочини, що повне ними кубло презирства і голоти.
Людська душа борсається в тенетах міста, часто не може протистояти жахливим обставинам. У “Баладі про блакитну смерть” поет на високій трагічній ноті оповідає про смерть двох закоханих, душі яких згоряють, “немов останні краплі спирту”. На думку автора, місто як витвір людського розуму не сприяє щасливому буттю, а навпаки, віддаляє людину від природи, від самої себе.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)