Війна – це горе, сльози. Вона постукалася в кожний будинок, принесла лихо: матері втратили своїх синів, дружини – чоловіків, діти залишилися без батьків. Тисячі людей пройшли крізь горно війни, випробували жахливі мучення, але вони вистояли й перемогли.
Перемогли в найважчій із всіх війн, перенесених дотепер людством. І живі ще ті люди, які в найтяжких боях захищали Батьківщину. Війна в їхній пам’яті спливає найстрашнішим сумним спогадом. Але вона ж нагадує їм про стійкість, мужність, духу, дружбі й вірності. Я знаю багатьох письменників,
Багато хто з них загинули, багато хто одержали важкі каліцтва, багато хто у вогні випробувань. От чому вони дотепер пишуть про війну, от чому знову й знову розповідають про те, що стало не тільки їхнім особистим болем, але й трагедією всього покоління. Вони просто не можуть піти з життя, не попередивши людей про небезпеці, що несе забуття уроків минулого.
Мій улюблений письменник – Юрій Васильович Бондарів. Мені подобаються багато хто його добутки: “Батальйони просять вогню”, “Беріг”, “Останні залпи”, а найбільше “Гарячий сніг”, у якому розповідається
Цей бій, можливо, вирішить долю фронту, і тому так грізне наказ генерала Бессонова: “Ні кроку назад! І вибивати танки. Стояти й про смерті забути! Не думати про неї ні за яких умов”. І бійці розуміють це.
Бачимо ми й командира, що у честолюбному прагненні схопити “мить удачі” прирікає на неминучу загибель підлеглих йому людей. Це лейтенант Дроздовекі. Він забув, що право розпоряджатися життям інших на війні – право велике й небезпечне. На командирах лежить більша відповідальність за долі людей, країна довірила їм їхнього життя, і вони повинні зробити все можливе, щоб не було даремних втрат, тому що кожна людина – це доля. І це яскраво показав М. Шолохов у своєму оповіданні “Доля людини”. Андрій Соколов, подібно мільйонам людей, пішов на фронт.
Важкий і трагічний був його шлях. Назавжди залишаться в його душі спогаду про табір військовополонених Б-14, де тисячі людей колючим дротом були відділені від миру, де йшла страшна боротьба не просто за життя, за казанок баланди, а за право залишитися людиною. Про людину на війні, про його мужність і стійкість пише Віктор Астафьев.
Він, що пройшов війну, що стала на ній інвалідом, у своїх добутках “Пастух і пастушка”, “Сучасна пастораль” і інших розповідає про трагічну долю народу, про те, що довелося пережити йому у важкі фронтові роки.
Молодим лейтенантом був на початку війни Борис Васильєв. Найкращі його добутки – про війну, про те, як людина залишається людиною, тільки до кінця виконавши свій борг. “У списках не значився” і “А зорі тут тихі” – це добутку про людей, що почувають і несуть особисту відповідальність за долю країни. Завдяки Васьковим і тисячам таких же, як він, і була здобута перемога.
Всі вони боролися з “коричневою чумою” не тільки за своїх близьких, але й за свою землю, за нас.
І кращий приклад такого беззавітного героя – Микола Плужников у повісті Васильєва “У списках не значився”. В 1941 році Плужников закінчив військове училище й був спрямований для проходження служби в Брестську міцність. Він прибув уночі, а на світанку почалася війна. Його ніхто не знав, він не значився в списках, тому що не встиг доповісти про своє прибуття. Незважаючи на це, він став захисником міцності разом з бійцями, яких не знав, і вони бачили в ньому теперішнього командира й виконували його накази.
Плужников бився з ворогом до останнього патрона. Єдине почуття, що керувало їм у цієї нерівної с хватке з фашистами, було почуття особистої відповідальності за долю Батьківщини, за долю всього народу. Навіть залишившись один, він не припинив боротьбу, виконавши солдатський борг до кінця. І коли фашисти через кілька місяців побачили його, виснаженого, змученого, беззбройного, вони віддали йому честь, оцінивши мужність і стійкість бійця.
Багато чого, дивно багато чого може зробити людина, якщо він знає, в ім’я чого й за що він бореться. Тема трагічної долі радянських людей ніколи не буде вичерпана в літературі. Я не хочу, щоб повторилися жахи війни. Нехай мирно ростуть діти, не лякаючись вибухів бомб, нехай не повториться Чечня, щоб не довелося матерям плакати про загиблих синів.
Людська пам’ять зберігає в собі й досвід багатьох поколінь, що жили до нас, і досвід кожного. “Пам’ять протистоїть нищівній силі часу”, – сказав Д. С. Лихачов. Нехай же ця пам’ять і досвід учать нас добру, миролюбству, людяності. І нехай ніхто з нас не забуде, хто і як боровся за нашу волю й щастя. Ми в боргу перед тобою, солдат! І поки є ще тисячі непохованих і на Пулковських висотах під Санкт-Петербургом, і на Дніпровських кручах під Києвом, і на Ладозі, і в болотах Білорусії, ми пам’ятаємо про кожного солдата, що не повернувся з війни, пам’ятаємо, якою ціною він добув перемогу.
Зберіг для мене й мільйонів моїх співвітчизників мову, культуру, звичаї, традиції й віру моїх предків.
Учнівський твір Про давно минулу війну ІІ варіант
Весь під ногами куля земної. Живу. Дихаю.
Співаю. Але в пам’яті завжди із мною Загиблі в бої.
С. Щипачов
Скромна велич людини… Що коштує за цим рядком? Заглянемо в сиву давнину. Наші славні предки зупинили в границь Європи татаро-монгольську орду, звільнили Європу від влади Наполеона, розбили фашистські армії й урятували від поневолення народи. Це вже уроки історії.
У чому ж криється джерело подвигів народу? Беззавітна любов до Батьківщини – от у чому сила російського характеру. Про народний подвиг нам і нашим дітям будуть розповідати зотлілі сторінки легенд, закривавлені рядки романів і повістей, прострелені кулею рядка віршів. Тема подвигу, масового героїзму народу ніколи не буде вичерпана в нашій літературі. Не можна гаряче любити, не вміючи ненавидіти.
Свідомість героїв повести А. Бека “Волоколамське шосе” підпорядковано одному – Батьківщина в небезпеці. Не жалуючи ні сил, ні життя, бійці готові на всі, щоб зупинити ворога. Проблема героїзму, проблема подвигу і є центральна проблема повести.
Напевно, у кожного з нас є свій ідеал. У героїв Бека ідеалом стає людина високого морального боргу. Так, наприклад, комбат легендарної панфиловьскої дивізії казах Баурджан Молиш-Ули стає прикладом для своїх солдатів.
Для них же уособленням мужності, стійкості, високих моральних якостей є Панфілов. По таким, як Панфілов, солдати звіряли свої думки й справи.
Михайло Шолохов… Уже в перших військових нарисах письменник намічає образ людини, що зберегли те, що робить його непереможним, – душу живу, сердечність, здатність ясно мислити. Людей різних доль і характерів звели фронтові дороги в главах роману “Вони боролися за Батьківщину”: відважний Лопахин, стриманий Стрільців, педант Звягінцев, гострий на слово Поприщенко. Війна перешикувала свідомість мирної людини на свідомість воїна. Людиноненависницьку суть фашизму розкриває у своїх добутках Б. Васильєв.
Автор протиставляє антигуманізм автографам Перемоги на стінах рейхстагу.
Прокльоном фашизму звучать рядка Р. Рождественського:
…люди Землі. Убийте війну, проклятіть війну, люди Землі!
Вони перейняті оптимістичними мотивами. Суворі позбавлення військового років не озлобили людей. Навпаки!
Живі пам’ятають… Пам’ятають імена загиблих, пам’ятають Перемогу, добуту кров’ю, ратними працями, високим патріотизмом. І на згадку про тих, хто не повернувся, ми повинні за всяку ціну зберегти мир. І рядка, створені вже після Перемоги, завжди будуть волати до людства:
Помнете! Через століття, через роки, – помнете!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)