Твір про війну “Людина та війна”

Величезне щастя для нашого покоління – жити в мирний час. Та ми досі чуємо відлуння страшний війн, через які довелося пройти нашому народові. Коли зустрічаєш очевидця подій Другої Світової війни, слухаєш його розповіді, перед очима чітко постає весь жах, людський біль, страшні втрати – обов’язкові супутники кривавої війни. Викликає подив те, що є люди, впевнені в правильності вирішення конфліктів шляхом убивства мільйонів.

Чи стане нормальна здорова людина приносити чужі життя а жертву власних амбіцій та фанатичних ідей? Чи це сила

влади, що здатна легко підкорити того, хто пізнав її отруйно-солодкий смак?

І на противагу деспотам з диму та попелу постає Герой – сміливий, відчайдушний патріот, який віддасть своє життя за свободу Батьківщини. Йому ні до чого необмежена влада, кров невинних, горе осиротілих матерів. Яскравий образ рядового безіменного солдату в поемі А. Малишка – це образ усього народу-героя та кожного окремого воїна, що загинув у битві за мир та волю у Вітчизняній війні, всіх, кому ми завдячуємо великою перемогою.

Вражає притаманна їм духовна й моральна краса. Герой Малишка не хоче власного порятунку, якщо через це

селянам загрожує небезпека:

А кожен з них – сестра і брат. Нащо їм холод ржавих грат? Нащо їм сліз гіркі потоки? І він вперед ступив два кроки: – Стріляй.

Розвідник я, солдат.

Але війна – це не тільки гуркіт гармат, танків, не лише бої… війна можлива й у мирні часи, і вона не менш жорстока та кривава. Це поодинока відчайдушна боротьба сміливих, сильних духом людей проти соціальної несправедливості, за щастя свого народу, за Україну. Великим героєм цієї війни був Великий Кобзар Т. Г. Шевченко, який за свої погляди, рішуче й прямо висловлені, пережив багато негараздів. Він не міг мовчати, коли страждали люди, цілий народ:

Я так її, я так її люблю Свою Україну убогу, Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

На боротьбу з вадами радянського режиму ставало багато патріотично налаштованих митців. Серед них хотілося б згадати Василя Стуса, чиї гострі вірші та трагічна доля залишили глибокий і болючий слід в історії українського народу. Його бій не було програно, бо доля його як поета та як людини стала провісником майбутньої свободи. Стус не зрадив своїх переконань і мужньо пережив усе, чим випробовувала його доля:

Як добре те, що смерті не боюсь я І не питаю, чи важкий мій хрест, Що перед вами, судді, не корюся В передчутті недовідомих верст.

Тож мир на землі – це безцінний дар, звойований кров’ю наших предків, і ми маємо зберегти його для нащадків. Хіба так багато потрібно людині для щастя? Безпечна дійсність, упевненість у майбутньому.

Кожен прагне реалізувати свої здібності, жити повним життям та бачити навколо себе щасливих, добрих людей. Як пише про те Л. Костенко:

Щоб тільки неба очі голубі Цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Щоб ці слова не вичахли, як руди…

Прагнення миру – всесвітнє. Та мир неможливий до того часу, поки кожен не наведе лад у власній душі, визначиться з духовними цінностями, стане більш терплячим до людей навколо. І коли кожен буде жити в гармонії з собою, то зможе збудувати добрий, безпечний світ для усіх.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір про війну “Людина та війна”