Творче кредо Василя Симоненка
У 60-ті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, але талановитий, із великим творчим потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Ім’я цього поета – Василь Симоненко.
Тема рідної землі, України – провідна у ліриці поета:
Україно! Ти для мене – диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
У кожному слові – любов до рідного краю, своєї землі, до Батьківщини. Автор звертається
Любов до рідної землі, до Батьківщини, до матері, коханої як найвища морально-духовна цінність відбивається у багатьох творах. Україну він сприймає як святиню, а відданість їй вважає за свій обов’язок:
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
В. Симоненко твердо переконаний, що український народ безсмертний, як безсмертна
Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Недовгим було життя Василя Симоненка, та він чітко окреслив для себе справжні життєві цінності й утверджував їх у своїх творах. Найдорожча цінність для людини – Батьківщина. І закликає поет:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину, –
Бо нема без неї щастя.
Із творів В. Симоненка дізнаємося, що сенс життя поета – самовіддане служіння рідній землі, людям. У передмові до книжки “Лебеді материнства” Олесь Гончар писав, що зоря Василя Симоненка не меркне з роками, “його творчість живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала поета своєю любов’ю”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)